Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Літературний дайджест

25.01.2010|20:52|Сумно

«Тюті» Галини Бабич та морфогенетичні поля

Можна поринути у часопростір, де немає потреби в оцінюванні чи прийнятті якихось рішень. У цій площині є те, що дійсно було, і нема того, чого не було, навіть коли хтось це конче хотів там побачити. Це минуле.

Слово «тютя» має два значення: «курча» і «безвільна, млява людина». Отже, на перший погляд може видатися, що «Тюті» – це роман про недосвідчених у життєвих справах людей зі слабкою хваткою. Та, коли придивитися, можна побачити, що сила попередніх поколінь була місцями набагато більшою, ніж сьогоднішнього. Де справжня сила, а де непідконтрольне розуму бажання досягти недосяжного?

«Тюті» Галини Бабич — то невелика однойменна повість та декілька оповідань з елементами мемуаристики, написаних у вигляді інтерв´ю відомої журналістки. Мабуть, таким чином авторка хотіла актуалізувати свої оповідання. Мовляв, виявилося цікавим, мабуть, можна знайти кілька слушних думок… Літературознавець з повагою ставиться до літературного процесу, часом нехтуючи собою як потенційною фігурою у ньому. Знов-таки, у час, коли висловлюються геть усі, фахівцеві якось соромно вставати в однорідний ряд без вагомої причини.

Між тим, і без кореспондентки вагомі причини для появи книги (попри банальне і доленосне бажання бути почутим та залишити після себе…) є. Як мінімум їх дві (для рецензії, мабуть, досить). Перша полягає у фабулі творів. Друга — морфогенетичні поля.

Почну з фабули. Власне, книга «Тюті» містить у собі виклик — як у назві книги в цілому та повісті, так і практично у кожному епізоді, де діють ті самі тюті. Це вони, тюті, перемогли у жахливій війні, врятувавши себе та своїх дітей від агресії окупантів (та інколи і своїх). Це вони, тюті, продовжили життя тоді, коли умови для цього були, м´яко кажучи, несприятливими. Це вони, тюті, росли без батьків та дарували один одному душевне тепло та свою працю. Були чесними та порядними. І вижили.

Чимало «тютівських» образів змальовано в оповіданнях. Знаходиться серед них і образ сучасної тюті (нарис «Я шляхетного роду»). Це дівчина, модельна кар´єра якої раптово припинилася. Авторка не називає причин життєвого падіння, очевидно, що доля не завжди прихильна навіть до тих, хто заради блискучої кар´єри продає батьківський дім. Отже, сьогодні тютя може вже так просто і не відбутися: умови життя змінилися, стали більш неоднозначними. Хоча і не війна, але складно.

Друга вагома причина появи книги-збірки — морфогенетичні поля. Морфогенетичні поля винайдені Рупертом Шелдрейком. Його винахід полягає у тому, що існує певне інформаційне поле, наділене здатністю пам´ятати, у якому залишаються події та переживання, увесь досвід суб´єктів минулого та існуючого, навіть коли ці суб´єкти не перетинаються у реальності безпосередньо. Якщо спрощено — поле пам´яті. Зокрема, морфогенетичні поля забезпечують полегшення у проживанні схожих подій наступними поколіннями. Наприклад, тести, пройдені чималою кількістю осіб, усе легше та краще складаються наступними групами. І причина не в зростанні інтелекту: так відбувається через те, що хтось це вже виконував.

Факт першості дає неухильну перевагу. Саме це постійно звучало у мене в голові під час прочитання книги «Тюті». Пам´ять, що дозволяє легше, простіше рухатися наступному.

Війна, доля прошарку радянської інтелігенції за наших часів, мужність простого селянського життя — це те, що змальовує у своїй книзі Галина Бабич. Те, що ми маємо поважати, а забути — неможливо. Бо морфогенетичні поля виконують свою роль в еволюції суспільства.

Ті, хто вчився у Київському університеті, для кого 60-ті роки були роками молодості та кращих сподівань, можуть упізнати себе у героях повісті «Тюті». Але цікавою книга буде не лише для тих, хто знав та бачив, але і для тих, кому подобається гурт «Пара нормальних».

Пам´ятаємо і поважаємо — такий слоган прочитання книги «Тюті» Галини Бабич.

Олександра Мкртчян



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери