Re: цензії

28.04.2025|Ігор Зіньчук
Заборонене кохання
24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій
«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Джерела мови російського тоталітаризму
18.04.2025|Ігор Зіньчук
Роман про бібліотеку, як джерело знань
18.04.2025|Валентина Семеняк, письменниця
За кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
12.04.2025|Андрій Содомора
І ритмів суголосся, й ран...
06.04.2025|Валентина Семеняк
Читаю «Фрактали» і… приміряю до себе
05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
«Ненаситність» Віткація
30.03.2025|Ігор Чорний
Лікарі й шарлатани
Пісня завдовжки у чотири сотні сторінок

Літературний дайджест

25.01.2010|20:52|Сумно

«Тюті» Галини Бабич та морфогенетичні поля

Можна поринути у часопростір, де немає потреби в оцінюванні чи прийнятті якихось рішень. У цій площині є те, що дійсно було, і нема того, чого не було, навіть коли хтось це конче хотів там побачити. Це минуле.

Слово «тютя» має два значення: «курча» і «безвільна, млява людина». Отже, на перший погляд може видатися, що «Тюті» – це роман про недосвідчених у життєвих справах людей зі слабкою хваткою. Та, коли придивитися, можна побачити, що сила попередніх поколінь була місцями набагато більшою, ніж сьогоднішнього. Де справжня сила, а де непідконтрольне розуму бажання досягти недосяжного?

«Тюті» Галини Бабич — то невелика однойменна повість та декілька оповідань з елементами мемуаристики, написаних у вигляді інтерв´ю відомої журналістки. Мабуть, таким чином авторка хотіла актуалізувати свої оповідання. Мовляв, виявилося цікавим, мабуть, можна знайти кілька слушних думок… Літературознавець з повагою ставиться до літературного процесу, часом нехтуючи собою як потенційною фігурою у ньому. Знов-таки, у час, коли висловлюються геть усі, фахівцеві якось соромно вставати в однорідний ряд без вагомої причини.

Між тим, і без кореспондентки вагомі причини для появи книги (попри банальне і доленосне бажання бути почутим та залишити після себе…) є. Як мінімум їх дві (для рецензії, мабуть, досить). Перша полягає у фабулі творів. Друга — морфогенетичні поля.

Почну з фабули. Власне, книга «Тюті» містить у собі виклик — як у назві книги в цілому та повісті, так і практично у кожному епізоді, де діють ті самі тюті. Це вони, тюті, перемогли у жахливій війні, врятувавши себе та своїх дітей від агресії окупантів (та інколи і своїх). Це вони, тюті, продовжили життя тоді, коли умови для цього були, м´яко кажучи, несприятливими. Це вони, тюті, росли без батьків та дарували один одному душевне тепло та свою працю. Були чесними та порядними. І вижили.

Чимало «тютівських» образів змальовано в оповіданнях. Знаходиться серед них і образ сучасної тюті (нарис «Я шляхетного роду»). Це дівчина, модельна кар´єра якої раптово припинилася. Авторка не називає причин життєвого падіння, очевидно, що доля не завжди прихильна навіть до тих, хто заради блискучої кар´єри продає батьківський дім. Отже, сьогодні тютя може вже так просто і не відбутися: умови життя змінилися, стали більш неоднозначними. Хоча і не війна, але складно.

Друга вагома причина появи книги-збірки — морфогенетичні поля. Морфогенетичні поля винайдені Рупертом Шелдрейком. Його винахід полягає у тому, що існує певне інформаційне поле, наділене здатністю пам´ятати, у якому залишаються події та переживання, увесь досвід суб´єктів минулого та існуючого, навіть коли ці суб´єкти не перетинаються у реальності безпосередньо. Якщо спрощено — поле пам´яті. Зокрема, морфогенетичні поля забезпечують полегшення у проживанні схожих подій наступними поколіннями. Наприклад, тести, пройдені чималою кількістю осіб, усе легше та краще складаються наступними групами. І причина не в зростанні інтелекту: так відбувається через те, що хтось це вже виконував.

Факт першості дає неухильну перевагу. Саме це постійно звучало у мене в голові під час прочитання книги «Тюті». Пам´ять, що дозволяє легше, простіше рухатися наступному.

Війна, доля прошарку радянської інтелігенції за наших часів, мужність простого селянського життя — це те, що змальовує у своїй книзі Галина Бабич. Те, що ми маємо поважати, а забути — неможливо. Бо морфогенетичні поля виконують свою роль в еволюції суспільства.

Ті, хто вчився у Київському університеті, для кого 60-ті роки були роками молодості та кращих сподівань, можуть упізнати себе у героях повісті «Тюті». Але цікавою книга буде не лише для тих, хто знав та бачив, але і для тих, кому подобається гурт «Пара нормальних».

Пам´ятаємо і поважаємо — такий слоган прочитання книги «Тюті» Галини Бабич.

Олександра Мкртчян



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери