Можна поринути у часопростір, де немає потреби в оцінюванні чи прийнятті якихось рішень. У цій площині є те, що дійсно було, і нема того, чого не було, навіть коли хтось це конче хотів там побачити. Це минуле.
Слово «тютя» має два значення: «курча» і «безвільна, млява людина». Отже, на перший погляд може видатися, що «Тюті» – це роман про недосвідчених у життєвих справах людей зі слабкою хваткою. Та, коли придивитися, можна побачити, що сила попередніх поколінь була місцями набагато більшою, ніж сьогоднішнього. Де справжня сила, а де непідконтрольне розуму бажання досягти недосяжного?
«Тюті» Галини Бабич — то невелика однойменна повість та декілька оповідань з елементами мемуаристики, написаних у вигляді інтерв´ю відомої журналістки. Мабуть, таким чином авторка хотіла актуалізувати свої оповідання. Мовляв, виявилося цікавим, мабуть, можна знайти кілька слушних думок… Літературознавець з повагою ставиться до літературного процесу, часом нехтуючи собою як потенційною фігурою у ньому. Знов-таки, у час, коли висловлюються геть усі, фахівцеві якось соромно вставати в однорідний ряд без вагомої причини.
Між тим, і без кореспондентки вагомі причини для появи книги (попри банальне і доленосне бажання бути почутим та залишити після себе…) є. Як мінімум їх дві (для рецензії, мабуть, досить). Перша полягає у фабулі творів. Друга — морфогенетичні поля.
Почну з фабули. Власне, книга «Тюті» містить у собі виклик — як у назві книги в цілому та повісті, так і практично у кожному епізоді, де діють ті самі тюті. Це вони, тюті, перемогли у жахливій війні, врятувавши себе та своїх дітей від агресії окупантів (та інколи і своїх). Це вони, тюті, продовжили життя тоді, коли умови для цього були, м´яко кажучи, несприятливими. Це вони, тюті, росли без батьків та дарували один одному душевне тепло та свою працю. Були чесними та порядними. І вижили.
Чимало «тютівських» образів змальовано в оповіданнях. Знаходиться серед них і образ сучасної тюті (нарис «Я шляхетного роду»). Це дівчина, модельна кар´єра якої раптово припинилася. Авторка не називає причин життєвого падіння, очевидно, що доля не завжди прихильна навіть до тих, хто заради блискучої кар´єри продає батьківський дім. Отже, сьогодні тютя може вже так просто і не відбутися: умови життя змінилися, стали більш неоднозначними. Хоча і не війна, але складно.
Друга вагома причина появи книги-збірки — морфогенетичні поля. Морфогенетичні поля винайдені Рупертом Шелдрейком. Його винахід полягає у тому, що існує певне інформаційне поле, наділене здатністю пам´ятати, у якому залишаються події та переживання, увесь досвід суб´єктів минулого та існуючого, навіть коли ці суб´єкти не перетинаються у реальності безпосередньо. Якщо спрощено — поле пам´яті. Зокрема, морфогенетичні поля забезпечують полегшення у проживанні схожих подій наступними поколіннями. Наприклад, тести, пройдені чималою кількістю осіб, усе легше та краще складаються наступними групами. І причина не в зростанні інтелекту: так відбувається через те, що хтось це вже виконував.
Факт першості дає неухильну перевагу. Саме це постійно звучало у мене в голові під час прочитання книги «Тюті». Пам´ять, що дозволяє легше, простіше рухатися наступному.
Війна, доля прошарку радянської інтелігенції за наших часів, мужність простого селянського життя — це те, що змальовує у своїй книзі Галина Бабич. Те, що ми маємо поважати, а забути — неможливо. Бо морфогенетичні поля виконують свою роль в еволюції суспільства.
Ті, хто вчився у Київському університеті, для кого 60-ті роки були роками молодості та кращих сподівань, можуть упізнати себе у героях повісті «Тюті». Але цікавою книга буде не лише для тих, хто знав та бачив, але і для тих, кому подобається гурт «Пара нормальних».
Пам´ятаємо і поважаємо — такий слоган прочитання книги «Тюті» Галини Бабич.
Олександра Мкртчян
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/01/25/205236.html
|
