Про все це – у збірці Сергія Руденка «Бій за Київ», в якій насправді не лише про події російсько-української війни, і зокрема оборону Києва, оскільки це більше ніж журналістське дослідження. Так, перед нами окремі есеї, що висвітлюють короткі епізоди оборони столиці – яскраві, щирі, трагічні – але всі разом вони утворюють велику панораму подій початку повномасштабного вторгнення. Таким чином, це не лише бій за українську столицю, але й участь у ньому всіх захисників Києва. І головною дійовою особою кожного з есеїв є люди, що потрапили у вир війни. Звісно, якщо мова про «бій на рингу», за зразком якого сконструйована збірка, то на думку одразу спадають брати Клички, про яких тут чимало. «Віталій і Володимир Клички тричі виходили на бій із Путіним, - нагадує автор. - 2004-го - коли під час Помаранчевої революції у складі команди  Ющенка  вели  боротьбу  зі  ставлеником  Путіна в Україні - Януковичем. 2013-го — коли той самий Янукович намагався розвернути Україну від Європи в бік Росії, а проти нього зібрався Євромайдан, який перетік у Революцію Гідності. 2022-го - коли Віталій і Володимир Клички стали символом протистояння путінській армії в Києві».

Але, крім Кличків та інших достойників з-поміж політиків на зразок Ющенко і Порошенко, у книжці чимало також про інший бік барикад – наприклад, про психологію російського диктатора та його ставленика в Україні, тобто про Путіна та Януковича. Зокрема щодо останнього автор наводить чимало прикладів з історії цього горе-президента. «Кличко згадує, як на одній із зустрічей Януковичу не сподобались його слова. Президент кинувся до нього битися. Янукович летів до Кличка зі стиснутими кулаками. Віталій добре розумів: якщо Янукович кинеться на нього, вибору не буде. Тому боксер-чемпіон став у бойову стійку. Це й зупинило тодішнього президента, який трохи поступався зростом Віталію».

Утім, найбільш вражають розділи, в яких мова про цивільних героїв, які змушені були стати оборонцями свого дому, своєї Батьківщини. «Тероборона режисера», «Морг, Pink Freud і «Бабель» Євгена Спіріна», «Pink Floyd, Андрій Хливнюк і Червона калина». Загалом книжка, як можемо, переконатися, висвітлює характери захисників Київа – попри, безперечно, характер боїв за українську столицю та професійний аналіз подій, які складаються у поліфонію нашої майбутньої перемоги.

Тож не в останню чергу оповідь саме про таких людей не зі світу політики робить її жвавою і живою, навіть коли мова про загиблих героїв. Як-от, наприклад, про фоторепортера Макса Левіна. «Першого березня, за 12 днів до загибелі від російської кулі, Макс Левін публічно звернеться до росіян. Тоді, схоже, він ще вірив, що зможе достукатися до окупантів:

Побачити Київ і померти?

В українців є дуже універсальний вираз — «шоб шо?»

Шоб шо ця війна? Ми зовсім інші.

Ці вісім років війни, а перед цим Майдану, змінили Україну та українців дуже сильно. Ці  шість  днів  війни  -  невідворотно.

Зрозуміти  це,  не  проживши,  майже  неможливо. Це відчуваєш шкірою.

Коли від слів українського гімну - перехоплює подих. Шоб шо, Russia?

Вас уже ненавидить кожна травинка на березі річки Ірпінь. Не  кажучи  про  цілий  світ.

Спробуйте  зрозуміти,  прислухавшись  до  слів  пісні «Никогда  мы  не  будем  братьями»  Анастасії  Дмитрук. Можливо, зрозумієте.

Побачити Київ?

Заради цього справді варто помирати?»

Варто нагадати, що Марк Левін знімав знищену російськими літаками й ракетами Бородянку, Макарів, збитий поблизу житомирської траси російський військовий літак, евакуацію мирних жителів із Ірпеня та Червоного та інше. І таких прикладів щоденного героїзму не на політичному рингу у збірці чимало. І всі вони – як дорога память про те, як саме виборювалася наша перемога. 

Сергій Руденко. Бій за Київ. - Х.: Фабула, 2023

Ігор Бондар-Терещенко