Перша книжка кураторки та мистецтвознавиці Аліси Ложкіної коротко описує історію українського мистецтва за умовних сто років: від модернізму до сучасності. “Перманентна революція” – це те, що на думку авторки відбувається з мистецтвом в Україні постійно: нові стилі з’являються і зникають, або залишаються непомітними.  Вмістити модернізм, авангард, бойчукістів, мозаїки, Паркомуну та сучасність в 500 сторінок – складно. Проте, Ложкіній вдається описати процеси так, аби в кінці склався пазл українського мистецтва. Книжка написана легко та без академізмів, але авторка наголошує, що “Перманентна революція” – не об’єктивна: Ложкіна згадує та описує ті процеси та імена, які особисто вважає важливими. Робота не претендує на формат повного довідника художників та стилів, але може стати настільною книжкою для тих, хто лише починає знайомство з українським мистецтвом.

 

Давід Фоенкінос – відомий французький письменник. Майже кожна його книжка – це бестселлер, що і не дивно, адже його сюжети мають дуже несподівані повороти. “До краси” оповідає про Антуана Дюріса, успішного та відомого мистецтвознавця, який обриває всі зв’язки і влаштовується доглядачем в Музей Орсе. Йому завдає болю щось більше, ніж особисті проблеми, але Фоенкінос не відкриває всі карти одразу. Можна сприйняти цю книжку, як красиву і сумну історію, або як непряму пораду знайти розраду у мистецтві. “Для Антуана споглядання краси було ліками від потворності. Він завжди таким був. Коли йому було погано, він ішов до музею. Щось прекрасне залишалось найкращою зброєю проти крихкості”. “До краси” – хороша книжка для вихідних.

 

 

“Креативність” згадують постійно і всюди: від дизайну до менеджменту. Мовляв, все має бути креативним, постійно новим та інноваційним, а ідеї – це найбільша цінність. Та чи насправді все так гладко з цим поняттям? Відомий соціолог мистецтва Паскаль Ґілен розмірковує про те, коли і як саме креативність стала “вимогою сучасності” і чому в ній є мінуси. "Креативність та інші фундаменталізми" побудована як восьмиденна подорож, що розгортається між кінцем 1980-х і початком 2010-х років, та у якій Ґілен ілюструє, як змінювалась креативність під впливом різних суспільних процесів. Варто прочитати, аби зняти рожеві окуляри з приводу креативних індустрій.

 

 

Гела Фостера, ймовірно, ви знаєте як співавтора великого довідника сучасного мистецтва під назвою “Мистецтво з 1900 року. Модернізм, антимодернізм, постмодернізм” (2004).  Книжка “Повернення реального” Гела Фостера починається з розповіді про історичний авангард, а завершується оригінальним баченням сучасної ситуації. Автор розглядає ці практики з 1960 року і перевпорядковує стосунки між довоєнним і післявоєнним авангардом. Фостер припускає, що зараз ми стаємо свідками повернення до реального – до мистецтва і теорії, які ґрунтуються на матеріальності реальних тіл і соціальних місць. Це перша книжка арт-критика та мистецтвознавця українською мовою.

 

 

“Оця Марія звірів малювала” – перша художня книжка про Марію Приймаченко для дітей. Вона розповідає про маленьку дівчинку з села Болотня, яку від хвороби рятують фарби та уявні мешканці лісу. Книжка є продовженням двотомника “Це зробила вона” і першою книжкою із серії “Дівчата можуть все”. Авторка Світлана Тараторіна для написання провела дослідження творчості та біографії художниці, а ілюстраторка Наталія Левицька надихалась картинами Марії. “Оця Марія звірів малювала” ще раз нагадує нам, що уява може все і варто боротись, навіть коли твій світ руйнується вмить.