Re: цензії

Український серіал «Школа» від каналу «1+1» зібрав 50 мільйонів переглядів на YouTube, а історія однієї з головних героїнь – школярки Лоли – завдяки Ользі Купріян стала окремою книжкою. Приквел «Щоденник Лоли» наповнив образ персонажки деталями й подробицями, на які в серіалі забракло часу. Здебільшого новелізації кінопродуктів вдаються млявішими й менш цікавими за оригінал. Але не в цьому випадку.

Книжка розкриває постать героїні серіалу блогерки Лоліти Гавриленко, показує історію її стосунків, а також причиняє двері до непростого життя Лоли. Вона і популярна школярка і блогерка з кількома сотнями тисяч підписників, і водночас дівчина, яка живе в далеких від інстаграмного гламуру умовах, утримує родину й вирішує усі домашні проблеми. До речі, завдяки щоденнику виявилося, що у Лоліти є улюблена книжка. Та й виконавиці ролей Ніки та Лоли мають, що порадити читати підліткам. Цікаво? Тоді гайда розбиратися, що нового про Лолу розкаже нам її щоденник.

У серіалі йдеться про життя у школі, розташованій десь у київській області. Її соціальний склад доволі строкатий – є і діти дуже багатих батьків, і діти з неблагополучних родин. У першій серії до школи приходять двоє нових учителів, раніше із системою освіти не пов’язаних. І весь сезон саме вони постійно рятують школярів від їхніх проблем. Серед цих школярів є Лола, активна блогерка і головна красуня класу. Щоправда, першу третину сезону Лола видається не дуже приємною персонажкою, але потім серіал розкриває причини такої поведінки.

А для всіх, кому 15-річної блогерки Лоліти Гавриленко було в серіалі замало, Ольга Купріян написала приквел «Щоденник Лоли», в якому поглибила портрет цієї героїні й розповіла багато цікавих деталей та випадків із життя персонажки. Тому повість вийшла зосередженою на стосунках Лоли з її хлопцем Пашею та на бентежному питанні про перший секс. Книжкова Лола багато часу присвячує розвитку свого блогу та молодшим братам і сестрі, а інколи навіть… вчиться. Тож все те, що залишилось нерозкритим у серіалі про Лолу, уповні показує книжка.

Від серіалу до книжки: специфіка жанру

Безперечно, у серіалів свої правила, свої табу і свої принципи. Місцями «Школа» нагадує український новинний випуск. Річ у тім, що від першого ж епізоду серіал подає велику кількість проблемних тем. На нас водночас звалюються спроба самогубства, зброя, яка витікає з АТО, хабарництво, булінг, проблемні родини, різноманітне насилля, наркотики, алкоголь і багато іншого. Ця концентрація, звісно, похвальна, але, як на підлітковий серіал, надто нерозведена. Видно, такий міцний проблемний коктейль призначався для приваблення старшого сегмента аудиторії «Школи».

Оскільки в серіалі немає щасливих, гармонійних і геть безпроблемних персонажів, таких щоденників, як у Лоли, цілком можна було б зробити ще кілька. Ми попросили акторку Ірину Кудашову, виконавицю ролі Ніки, пофантазувати, на чому міг би зосереджуватися аналогічний щоденник її героїні.

Ірина Кудашова:

«Думаю, це була б книжка про те, як дорослим, батькам розуміти підлітків, про складність емоцій, які відчувають молоді люди, про порозуміння та повагу одне до одного».

А про те, як ішла робота над щоденником, а також про важливість новелізації кінопродуктів ми розпитали авторку «Щоденника Лоли».

Ольга Купріян:

«Передусім – компліменти видавництву «#Книголав» і продюсерці серіалу «#Школа» Ользі Слісаренко за те, що дали такий потужний стимул українській підлітковій літературі. Якби кожній книжці по серіалу, мультику чи фільму, це був би прорив! Тому хочеться щоразу дякувати видавцям і відзначати, яка це подія у сфері промоції дитячої книжки. Українським авторам дуже потрібна така підтримка!

Я писала «Щоденник Лоли» в доволі стислі терміни, бо мала встигнути до виходу другого сезону серіалу, і весь час думала про мотивацію своєї героїні. Чому вона постійно чудить? Що нею рухає, який її внутрішній конфлікт? Коли розв’язала для себе цю проблему (якби книжку писав хтось інший, конфлікт міг би бути, імовірно, іншим), писати стало легко. Наче тебе поселяють у голову 15-річної дівчини, і ти там якийсь час живеш, увесь час закриваючи рот собі 30-річній. Я дозволила Лолі помилятися, робити хибні висновки й виправдовуватися у своєму щоденнику. Хоча це було складно. Я дуже злилася на Лолу і на сценаристів, які зробили її такою конфліктною.

Коли тільки почала дивитися «#Школу», то не могла повірити, що книжку хочуть написати з життя Лоли. Героїня мені категорично не сподобалася: підступна, поверхова, і справляє враження не дуже розумної. Мене попередили, що треба подивитися близько десяти серій, щоб почати їй симпатизувати. Я подивилася і зрозуміла, що можу про неї написати. Згодом я навіть полюбила ту дівчинку, про яку писала.

Непросто було тоді, коли я не вірила в сюжетні повороти, описані в серіалі. Якщо авторка не вірить, то як повірять читачі? У кількох місцях я мусила повертати сюжет у той бік, який видавався мені правдоподібнішим. Так сталося, зокрема, з фіналом. У першому сезоні він не такий, як у книжці».

Як Лола реабілітує уроки укр.мови

Попри те, що серіал – про школу, активно вчиться там не аж така велика кількість людей. Серіальна школа – це більше школа життя. Але це не означає, що там ніхто не робить домашку.

Питання методик шкільного викладання в серіалі торкаються лише новенькі вчителі, які істотно відхиляються від шкільної програми і вносять альтернативні методи й новітні теми. На першому ж уроці економіки вчителька не змушує всіх конспектувати й заучувати, що таке попит і пропозиція, а пропонує разом пофантазувати на тему стартапу. Економіка стає реально практичною. Але цей епізод – швидше виняток.

«Щоденник Лоли» активно повертає навчання туди, де воно насправді має бути. Книжка показує, що герої переймаються навчанням, роблять домашку й не цураються книжок. Навіть Лола.

Якщо серіальну Лоліту не побачиш за підручниками, то це, по-перше, через образ популярної блогерки, із якого вона не може вийти. А, по-друге, ніхто навколо не враховує, що в неї просто немає на це часу.

Зосередившись на важких і мелодраматичних моментах, творці серіалу не розрядили його типовими навчальними жартами. Можливо, книжкова Лола не любить вчити вірші, але вона точно знає їх, тому дає за ними назви поглядам своєму хлопцеві Паші, один із яких – «так ніхто не кохав», інший – «ти знаєш, що ти людина?». Радість впізнавання, яку отримуєш у книзі від гри із заяложеними шкільними цитатами, – безмежна. Скажімо, є у «Щоденнику Лоли» прекрасний епізод із відомою всім школярам фразою з Достоєвського «твар я дрожащая ілі право імєю». Школярі ж не тільки зі знущань одне над одним сміються. Здається, це той несподіваний момент, коли саме навчання об’єднує героїв.

Якщо на навчанні серіальну Лоліту цікавлять тільки еротичні натяки вчителю англійською і те, як знайти нову тему для блогу, книжкова персонажка все ж реабілітує потрібність шкільних уроків.

Орфографія буває корисною, адже Лола має знати, як правильно написати, що вона «двохсоттисячниця», а писати твори – взагалі корисна навичка для блогерів. Тож Лола, сама того не помічаючи, генерує хороші ідеї для модернізації уроків укр.мови та літератури. Та й вивчення віршів, як вона помічає, можна замінити прослуховуванням пісень.

Зрештою, «Школа» не показувала нам уроків української мови та літератури. Цілком логічно, що вони були для героїні важливішими за інші. А ще ми запитали у Єлизавети Василенко, виконавиці ролі Лоли, про її шкільне життя та про повноту відображення серіалом підліткової дійсності.

Єлизавета Василенко:

«Школа – це завжди друзі, навички у спілкуванні. Перші сварки, ревнощі, непорозуміння допомагають дорослішати, вчать знаходити вихід зі складних ситуацій, дають тобі відчути власні слабкі та сильні сторони як особистості. Мені школа допомогла визначитися з тим, чим я хочу займатися у дорослому житті, бо відразу було зрозуміло, що, наприклад, вчений-математик чи хімік з мене не вийде.

На мою думку, серіал досить повно відображає те, якою є школа, в ньому враховані всі ситуації, які трапляються з підлітками. Не знаю, я б нічого не додавала».

Що читає Лола?

Попри свій шалено недитячий ритм життя (тобто піклування про малих, блог, школу), у книжкової Лоли випадає трохи часу на читання. І в неї є улюблений роман – «Поліанна» Елеонор Портер.

У виконавиць ролей Лоли (Єлизавети Василенко) та Ніки (Ірини Кудашової) теж напружений робочий день, але у них є свої улюблені підліткові книжки, якими дівчата з нами поділилися.

Єлизавета Василенко:

«Боюся, що за останні два роки роботи в серіалі у мене маже не було можливості знайти час для читання. Сподіваюся, що ця ситуація колись зміниться. З того, що мені сподобалося, я би порадила книжки про пригоди лондонського кота Боба та його друга-музиканта Джеймса Бовена. Вони прикольні!»

Ірина Кудашова:

«Я люблю читати. На жаль, зйомки з їхнім шаленим темпом забирають весь час, але коли він з’являється, я намагаюся надолужити. Мені дуже подобаються твори Джона Гріна, особливо «Провина зірок». Вони цікаві, щирі та справжні, їм віриш, намагаєшся переносити події романів в реальне життя, додумуєш… Також я б радила його книжку «Черепахи аж до низу».

Тінь Володимира Набокова, або Лола на кушетці психоаналітика

І оскільки, хочемо ми цього чи ні, Лола відсилає нас до однойменного тексту Набокова, помітити в книзі маленький натяк на нього – надзвичайно гарно.

«Ло-лі-та. Чому мене ніхто не називає Лолітою? Тільки вчителі. Ло-лі-та теж гарно звучить, як ноти».

Ви ж пам’ятаєте, що Гумберт Гумберт так само ніжно розтягував склади імені своєї Лоліти.

Як усі пригадують, Лоліті Набокова 12 років і її обожнює дорослий чоловік. Українська Лола на кілька років старша за свою відому тезку, а на її мрію про старшого чоловіка можна подивитись як на відповідь Набокову. Хоча тут все глибше.

Серіальна мрія Лоли про старшого чоловіка – це швидше загальний підлітковий тренд. А от книжка надає цьому бажанню психоаналітичне пояснення. Лола – сирота, і їй страшенно бракує батьків, їхньої любові та турботи, тому вона шукає серед хлопців того, хто зможе хоч трохи замінити їй постать батька. Ця деталь надає об’ємності її стосункам із Пашею.

Він є особливо важливим для неї, бо знає правду і бо він намагається інколи замінити їй батька. Він приходить до дівчини, коли та хвора, щоб потурбуватися (бо більше дійсно нікому), і допомагає із її малими. Та Лоліта все одно мріє про свого потенційного Гумберта. Або, коли стає відвертішою із собою, – про батька, який несподівано з’явився б у її житті й врятував від усієї покладеної на школярку відповідальності.

Взагалі, дорослість підлітки – наріжна тема цієї книжки. Міф про золоту пору дитинства сильно позначається на ставленні до дітей, на применшенні їхнього досвіду. Книжка про Лолу починається з праведного гніву дівчинки на світ, який вважає її дитиною і тому ускладнює її життя. Лікарі не виписують снодійне, дають хибні поради, та й символічна допомога однокласників дратує дівчинку. Не все в житті залагодиш пиріжками миру з їдальні.

Тож, абстрагуючи від того, що «Щоденник Лоли» – новелізація, це також одна із тих хороших книжок, які дають практичні поради й говорять з підлітками про справжнє життя. Книжкова Лола страждає на цистит після викрадення й перебування в холодному підвалі, її математика – це правильні розрахунки в комунальних платежах і строгий домашній бюджет. Та й про секс і ведення блогу ця дівчинка знає щось корисне, чим може поділитися із читачами.

Все, що ви хотіли знати про підлітковий секс, але не побачили в серіалі

Як постійно повторює сама Лола, продається три теми: секс, скандал, смерть. Істотна частина серіального часу самої Лоли крутиться навколо теми сексу, та й перед глядачами якийсь час тримають інтригу: чи зґвалтував Лолу її викрадач, чи якимось дивом ні; чи буде в неї секс із її хлопцем Пашею, чи ні. Серіал позбавляє глядачів основного – деталей.

Звісно, українська літературна традиція – не найкраще джерело сексуальних сцен і лексики, але Ольга Купріян змогла чудово вийти із цієї ситуації.

Лола не дуже знає, як говорити про секс, але якось передавати свої відчуття їй все одно потрібно. Тож у книзі ми отримуємо такі цікаві мовні моменти, які і звучать по-підлітковому виправдано, і обходять проблему слабкої еротичної традиції:

«Я засміялася ледь чутно, а Паша міцніше мене обійняв ззаду. І тоді я відчула, як він уперся в мене своїм… е-е-е-е, ну не писати ж тут… коротше ЦИМ».

До речі, стиль героїні – окрема тема. Звісно, авторка «Щоденника Лоли» взяла усі яскраві слова й фрази з серіального мовлення героїні. Вона тягне на письмі звуки, ставить три крапки, виділяє щось капслоком, має слова паразити, інколи трошки лається. Такого сучасного розмовного підліткового мовлення 200 сторінок. І це абсолютно нелітературне мовлення звучить живо, переконливо і прекрасно.

Читати: