Метафора своєю суттю випередила найсучасніші відкриття квантової фізики, теорії поля і квантових струн. Речі-слова, як і елементарні частинки нашого навколишнього світу, пов’язані невидимими зв’язками і перебувають у фундаментальній взаємодії.

Сьогодні ми будемо говорити про поезію тонкого «квантового світу» в українській літературі. Якщо метафорою є не окреме слово чи вислів, а ціла книга – то найкраще, якщо своїми враженнями про поетичну збірку Оксани Танчук поділяться самі читачі:

Її поезія немає «близнюків»

Михайло ШЕВЧЕНКО, 
поет, заслужений діяч мистецтв України,
лауреат багатьох літературно-мистецьких премій: 

– Оксана має незвичний, цікавий, абсолютно самобутній літературний талант сприйняття усього нашого всесвіту і всього сущого в нім. Я навіть не кажу про її поезію, яка не має «близнюків» у нашій літературі… Вона бачить цей світ так, як ніхто інший не бачить його – і в порухах, і в зоровому просторі, і в таємничій формі рухливих симпатій, і в формі явлення на очі людські всього, без чого цього світу нема.

Поезія для людини мислячої та чуттєвої водночас

Олена ХИЖНА, 
заслужена артистка України: 

– Коли я вперше познайомилася з поезією Оксани Танчук, я була вражена. Як на мене, це нове явище в українській літературі. Неочікувані незвичні образи, у які занурює нас поетеса, відкривають нам, читачам, невідомий світ автора, світ людини, яка відчуває його інакше, гостріше, емоційніше, по-своєму. Це поезія для людини мислячої та чуттєвої водночас. Тобто, для людини глибокої, яка разом з автором пірнає у переживання, емоційні сплески та спустошення, йде наче по натягнутій струні.

Вважаю, що поезії зі збірки «Метафора.» обов’язково треба внести до учбової програми старшокласників. Це примусить дітей замислитись над змістом життя, над тим, якими мають бути справжні почуття, розів’є уяву і творче мислення. Бажаю автору подальшого натхнення та чекаю з нетерпінням нових поезій, нових вражаючих образів.

Дві проекції: Людина та її Серце і Бог

Віктор КРИСЬКО,
скрипаль, композитор, імпровізатор, продюсер,
постійний музикант культової джазової формації «Er.J.Orchestra»:

– Моє відчуття і ставлення до поезії Оксани Танчук двояке. Найперше у ній проявляється жіночність у сприйнятті і переживанні усього того, що оточує її душу і тіло – це Чутливість, тонкі чутливі вібрації на зовнішній світ, що оточує її душу – світ минущої життєвої суєти, буденного… а поряд з цим розгортається світ тілесного, який реагує на все, що походить від Душі. Це проекція Людини! Але є ще й інша проекція. Маємо ще Серце і Бога….і ця екзистенція Двох у одному – породжує отой дивний смуток від читання її поезії, смуток не очищення, а швидше смуток від неможливості пізнання тієї Таємниці, яку дав їй Господь промовити.

Справжня поезія ідеально виражає свій час

Олег ПОЛЯКОВ,
письменник, літературний критик:

– Справжня поезія ідеально виражає свій час, допомагає його збагнути, полюбити або й захиститися від нього. Кожен вірш збірки «Метафора.» – це своєрідна нитка Аріадни, що може привести нас до Бога, ангелів, справжнього себе. А цей шлях неможливий без потужних потрясінь, прозрінь, замилувань, як це часом буває у дитячих снах, маренні закоханих, на безлюдному морському узбережжі під зорями. Читаючи «Метафору.», відчуваєш себе поетом, Деміургом, єдиним у світі читачем.

Вільний простір для співтворення

Віктор КИСЛЮК,
кандидат фізико-математичних наук, 
доцент, старший науковий співробітник 
Інституту металофізики ім. Г. В. Курдюмова НАН України: 

– Пізнання нашого дивовижного світу безмежне і має безліч проявів. «Метафора.», в моєму суб’єктивному сприйнятті, є своєрідним проявом такого пізнання. Багатогранним проявом і, водночас, спонукальним, як, зрештою, будь-яке справжнє мистецтво, яке потребує надзвичайної роботи душі. Читач, слухач, споглядач стає, якщо йому це вдається, співтворцем, співучасником цього пізнання. Мимоволі відчуваєш себе, начебто, одним цілим з автором, але, водночас це не тисне, а дає поштовх внутрішнім творчим силам, без реалізації яких сприймати цю поезію неможливо. У ній бережно залишено простір для такої реалізації. Можливо через те, що це поезія надзвичайної концентрації. Це такий поетичний «концентрат» найвищого ступеня чистоти. І це не лише в сенсі Ю. Д. Левитанського «Всего и надо, что вчитаться, – Боже мой…», це саме у сенсі співтворення. Цей концентрат, доданий до душевного трунку, породжує самобутні реакції. Мабуть, це через те, що всі ми люди, і переживаємо подібні відчуття, емоції, певні психологічні стани, але нам так часто бракує сміливості і терпіння виразити це в такому дискретному полі слів і граматичних конструкцій. І в цьому є справжній поет, який розсуває мовні обмеження, дає словам розтектися у точному і гармонійному поєднанні, що максимально наближує нас до істини, наближує нас… до нас самих.

Всепроникність поетичного буття

Ярослав ГЛІБІЩУК,
експерт-консультант: 

– У «Метафорі.», неначе у матриці, речі народжуються нізвідки, з нічого, із бездонних порожнеч. Дивним чином виникає якась усепроникність поетичного буття, коли слово першим приходить туди, де раніше нічого не було... Вона з навколишнього хаосу вихоплює речі-сутності, без яких немислиме наше життя, і немовби відвойовує, викликає їх із небуття, створюючи нові мікросвіти, відкриваючи нові грані поетичного і водночас буттєвого світу, оголюючи первинні сенси. Поезія справжня тоді, коли вона живе поза її автором….

Метаморфоза змісту і форми 

Ярослав САДОВИЙ, 
редактор відділу інтернет-видання 
газети «Урядовий кур’єр»: 

– До українського читача прийшла поетична збірка «Метафора.». Точніше, не прийшла, а прилетіла, бо вірші Оксани Танчук народилися з крилами. Вони, як небесні пташки, літають і співають. І хоча це авторський дебют в літературі, вихід книжки, без перебільшення, став сюрпризом і знаковою подією для шанувальників поезії.

Назва збірки «Метафора.» каже сама за себе: тут надзвичайно висока концентрація метафор, художніх образів, символів, деталей, інших літературних тропів. Власне, вишуканої, естетичної, елітної поезії, яка п´янить свіжим подихом, змушує сприймати світ іншими очима. І це тому, що в кожному поетичному рядку закладено гени оригінального авторського стилю. У «Метафорі.» із сторінки на сторінку під ритми рим не стрибають ямби і хореї, як це заведено в традиційних віршах, тому що Оксана Танчук пропонує читачеві метаморфозу змісту і форми поетичного слова. У її віршах слова не б´ються навкулачки, не ремствують і не панікують, вони світяться німбом гармонії і досконалості, випромінюють енергію життя.

На жаль, нині люди не часто читають вірші, не вчать їх на пам´ять, не декламують поетичні рядки коханим… І така тенденція спостерігається не лише в Україні, а загалом у світі. Огрубіла вселенська людська душа, спотворилися цінності, ми перестали бачити красу Всесвіту, обмінявши її на розваги, збагачення, гроші... З людства вихолощується образ «маленького божества»: ми деградуємо, маліємо, втрачаємо інтелект.

Поезію Оксани Танчук ви не зможете читати в метро, маршрутці чи електричці. Її поезія хоче тиші й індивідуальної бесіди автора з читачем. Це інтимне читання двох закоханих сердець. Тоді автор бере тебе за руку, відмикає двері таємниці слова і веде у свій поетичний світ. Досі про нього ти нічого не знав, не бачив, не чув, не спілкувався. Перед тобою відкривається краса поетичного слова і ти стаєш його господарем, власником шедеврів, подарованих автором. Читач стає Творцем. І в цьому головний зміст «Метафори.», задум автора: навчити нас бути Творцями.

Прочитавши «Метафору.», я ніби пройшовся величезним полем, «замінованим» позитивними життєдайними енергіями. Кожен вірш вибухав у мені емоціями, переживаннями, почуттями, які пройшли через душу автора. Ми з автором цю захоплюючу подорож пройшли разом. Оксана Танчук розбудила у мені любов до життя. Дякую, що це їй вдалося.