Тому пропонуємо ловити попутну хвилю! Читаймо книжки, які накочують свіжими хвилями й огортають солоним вітром, й надихаймося на незабутні літні місяці.

 

 

Стиль молодого азербайджанського письменника Ельчина Сафарлі вгадуєш із перших сторінок. Комусь він видається занадто солодкуватим, нудотно сентиментальним, а хтось віднаходить у його книжках найкращі ліки для душі. Чимало його романів натхненні спогадами про сіль Босфору і Стамбул, де він жив деякий час.

 

«Про море мені розкажи» – одна з останніх книжок автора. Навряд чи ви знайдете ще щось настільки просякнуте морем, ароматами інжиру й східною мудрістю. Море тут всюди: у спогадах головного героя, всередині нього, у розповідях інших. «Коли ми з твоїм батьком задумувались про вас, я розмірковувала, навіщо ми народжуємо дітей. Собі? Світу? Труднощам і несправедливості? Зринала одна відповідь: щоб показати їм море...» Це збірка особистих есе, кожне з яких займає лише кілька сторінок, але встигає охопити так багато важливого, до болі знайомого всім. Краще читати ці щемкі, душевні, ніжні, теплі й мудрі рефлексії про все буденне й водночас таке важливе по кілька штук зранку і ввечері, але не одним ковтком. Тут треба смакувати. А ще родзинкою цієї книжки є особливі назви до кожного есе, такі собі сентенції найсокровеннішого, як-от: «Крізь тріщини в нас проникає світло».

 «Ловець океану» Володимира Єрмоленка

 

Це ідеальний варіант для тих, хто хоче з головою пірнути у морську тематику. В першому художньому романі «Ловець океану» Володимира Єрмоленка поєдналися стилістична довершеність форми й глибина думки, приправлені дуже морськими метафорами. «Ці історії глибокі, як море, і безмежні, як океан» – так починається історія Одіссея. Він повернувся додому, але не застав там ні дружини, ані сина. Єдине, що йому залишається, – вирушити у зворотний шлях від Ітаки до Трої, сповнений спокутування, прощення й любові. Обравши за основу міфологічний сюжет, автор сповнив роман болями, сумнівами, тривогами, відчуттями й питаннями без відповідей, близькими кожному. Чи не кожен рядок хочеться прикладати до внутрішніх рубців і перечитувати знову й знову, щоб зрозуміти, як авторові вдалося так глибоко пірнути в душу людини й висловити невисловлюване: «Життя – це маска, і коли її знімаєш, бачиш або любов, або пустелю».

 

А ще раджу знайти трохи часу і зазирнути у ще одну книжку Володимира Єрмоленка – збірку філософських есе «Далекі близькі», де ви теж знайдете трохи моря. Йдеться про есе «Мішле, або Відродження», що присвячене французькому історику Жулю Мішле, автору книжки «La mer» – «Море». У ній він доводить, що ніщо так не сприяє відродженню, як морська вода. «Коли ти дивишся на море, це означає тільки одне: ти не дивишся на свої турботи, ти став спиною до своєї історії. Можливо, лише на мить, але ти стаєш схожим на летючих птахів, які вистрибують із води, щоб уникнути переслідування. Для них море – це небезпека, для тебе – порятунок».

 

 

 

Ця книжка – суцільна морська історія. Море у витіювато-метафоричному романі відомого італійського письменника більше ніж тло. Усі герої книжки зустрілися в химерному готелі «Альмаєр», що на березі моря-океану. Море скликало до себе шістьох геть різних людей: художника Плассона, що малює море морем; професора, який складає «Енциклопедію границь», прагнучи з’ясувати, де закінчується море й пише листа уявній нареченій; хвору дівчину, яка оздоровлюється морем і коханням; священика, який супроводжує хвору Елізевін і пише незвичні молитви; жінку, яка зрадила свого чоловіка й сама стала жертвою чужої помсти; і понівеченого морськими пригодами колишнього матроса Адамса.

 

«Море-океан» – алегорійна казка, де море плещеться через край сторінок, шумить між рядками і розбивається піною о слова: «Я тут, за крок до моря, але так і не в змозі збагнути, де воно». Щоб дійти до самісінької суті, цю завуальовану книжку треба прожити й пропустити крізь себе.

 

 

 

Це збірка з дев’яти магічно-містичних оповідань, об’єднаних темою інакшості, війни, любові, прийняття себе й пошуку свого місця. А ще крізь рядки проступають обриси Балкан і Криму.

 

Символічно, що «Земля Загублених» починається оповіданням «Вода». Вода там була на вагу золота, від кількох колодязів залежало життя всього поселення. Вода у вигляді річок, озер і, звісно, моря розлиється ще не в одному оповіданні Катерини Калитко: «Якщо тобі хтось скаже, що море — це велика вода, не вір йому. Море — це насправді чарівне скло, яке збільшує все, що ти маєш. Якщо прийдеш до нього з печаллю, вона виросте в ціле горе, поки пливеш, а якщо є в тебе радість — її стане, щоб зробити серед моря острів». Багато моря і в оповіданні «Мартин» про колишнього військового, що повертається покалічений до мирного життя. А назва «Море нас поглинуло» про незвичний зв’язок між хлопчиком Андрієм та Коштаною – бранкою одного будинку, – власне, говорить сама за себе. Вода тут всюди як життєдайна сила, як дзеркало й мірило, але нерідко і як загибель.

  

 

Байдуже, скільки вам років. Байдуже, скільки разів ви вже читали до того повість-притчу Ернеста Гемінґвея, за яку автор отримав Пулітцерівську, а згодом й Нобелівську премії. «Старий і море» – це справді та класика, яка щоразу, з новим прочитанням, відкриває нові глибини.

 

Вісімдесят чотири дні старий рибалка Сантьяго виходив у море й не піймав жодної рибини. Спочатку з ним був хлопець, однак батьки веліли йому перейти до іншого рибалки, не такого безталанного. Старому не залишається нічого, як самому вирушити на ловлю. «Геть усе в ньому було старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». І він дійсно переможе стихію, обставини, старість, самотність та головне – себе. Бо «людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна». Ця книжка не про одного кубинського старого – вона про кожного з нас: про омріяну рибу, яку так прагнемо витягнути, про акул, що роять довкола, про сни, що затягують нас у минуле, про безмежне море-життя і про неймовірну силу, закладену в нас, хоч часом так і хочеться опустити руки.

 

 

Це один із найвідоміших романів англійської письменниці Айріс Мердок, який ще й відзначений Букерівською премією. Назва книжки відсилає до історичного факту: 401 року «Море! Море!» стало радісним тріумфальним криком 10 тисяч греків, які побачили Чорне море після провального походу на Перську імперію.

 

Роман написаний у формі мемуарів вже не молодого Чарльза Ерровбі, відомого театрального режисера, який вирішує покинути все – багате життя, славу, визнання – й втекти від світу подалі, щоб побути зі спогадами й думками наодинці. Класичний сюжет з особливим наповненням. Він втікає до самотнього будиночка на березі моря, за кілька миль від найближчого поселення. Довкола – сувора прибережна природа й круті обриви. Але йому подобається. Море дарує Чарльзу відновлення (прямо як за Мішле). Там він зустрічає своє перше кохання, постарілу Мері Фітч, яку востаннє бачив ще підлітком. Так минуле життя раптово наздоганяє його навіть у найвіддаленішому куточку. Це книжка для тих, хто віддає перевагу розміреним роздумам про найважливіше: що таке життя і що таке ілюзія, які наслідки несуть за собою наші вчинки… Море думок про найважливіше.

 

 

«Я був сам-один — сирота, що вчепився у весло посеред Тихого океану, — з бенгальським тигром переді мною, акулами піді мною і штормом, що лютував довкола мене. Якби я тоді тверезо зважив свої шанси, то, мабуть, розтиснув би руки і ноги, відпустив весло і потонув би ще раніше, ніж мене встигли б з’їсти акули». Опинившись на самоті у безмежному Тихому океані, індійський хлопчик Пі Патель, який втратив у корабельній аварії родину, витримав. Він провів в океані 227 днів: спочатку з гієною, зеброю, орангутаном Апельсинкою й тигром Річардом Паркером, потім – сам на сам з тигром. Це історія не стільки про фізичну сторону виживання, скільки про внутрішню перемогу над собою й надзвичайну волю до життя. А ще про стосунки людини й тварини, віру, світоглядні обмеження, в які затиснули людину, й розширення власних горизонтів.

 

Книжка, що здобула Букерівську премію, написана у формі пригодницько-філософської сповіді, якою вже дорослий Пі ділиться з автором. Чи дійсно це все трапилося з ним, чи це багато уява хлопчика так підмінила факти, щоб порятувати його психіку – кожен наприкінці вирішить для себе сам. Океанська глибина цієї книжки ще довго не відпускатиме.

 

 

Ця книжка за своєю атмосферою й стилістикою дуже нагадує анімаційний фільм «Пісня моря» 2014 року, який дуже гармонійно міг би доповнити її. Це дуже розмірена, спокійна й чуттєва історія, що розгортається на острові з маяком. В основі мультфільму – мотиви ірландської історії та міфології.

 

Книжка-картинка «Мій друг кит» британського письменника і режисера Бенджі Девіса теж вийшла дуже ірландська, морська й чуттєва. Це історія про маленького хлопчика, який живе з батьком і шістьма котами на березі моря і йому дуже самотньо. Аж поки він не знаходить друга – маленького кита, якого викинуло на берег після шторму. Турботливий хлопчик поселяє друга у ванні, однак розуміє, що там киту не місце й рано чи пізно доведеться розпрощатися. Ця дебютна книжка автора отримала «книжковий Оскар» – Oscar’s Book Prize – й була визнана однією з найкращих книжок-картинок. Історія вже має продовження – «День, коли кит повернувся». А «Мого друга кита» ну дуже хочеться поселити на своїй полиці – байдуже, скільки вам років.

 

 

Дитячі книжки Ульфа Старка завжди поза віковими рамками. Вони дарують гарний настрій і добрі емоції всім, хто не загубив у собі дитини. Початок літніх канікул, подорож до дідуся й бабусі в село, де чекають друзі й дівчина, в яку ти без тями закоханий. Так до щему знайома чи не кожному – ця особлива мить, коли наступають літні канікули! Саме про це дуже сонячна, морська й мудра книжка Ульфа Старка.

 

На відміну від попередніх років, цього літа головний герой Ульф вирушає до села не лише з родиною – а й зі своїм найкращим другом Персі. Тож це літо обіцяє бути найнезабутнішим. Купання в морі, розряджання в індіанців, розповіді Баффало Білла, підглядання за нудистами, любовні муки, буркотливий дідусь – чого тільки не станеться з героями за це літо. Як і більшість творів Ульфа Старка, ця книжка дуже весела й одночасно трохи сумна. А ще вона точно віднесе вас у ваше дитинство, де ігри до пізньої ночі, побиті коліна, футболка в шовковиці й такі довгі-довгі дні.