Разом із модератором і літературним критиком Євгенієм Стасіневичем письменниця говорила про те, коли пишуть поезію, чи важко про неї говорити і як взагалі варто сприймати цю книжку. 

.    Над збіркою «Пісня пісень» авторка працювала сім років. Книжку вона задумала, яка каже сама, після виходу її попередніх видань «Розмови з Богом» та «Мої улюблені пси та інші звірі». Тоді вирішила написати видання, в центрі якого буде людина.  Авторка не приховує: книжку було важко писати через війну та Майдан. Однак кінцевим результатом Богдана Матіяш задоволена.   «Мені здається, що з поетичного боку вона в мене найсильніша, –  каже письменниця.– Ця книжка входить у певне коло, триптих із попередніми книжками».  Збірка складається з чотирьох частин: Пісні любові, Пісні саду, Пісні для Богородиці та Пісні пустелі. Матіяш присвятила збірку своєму чоловікові Костеві Москальцю. «Це достоту амбітно назвати книжку так, як називається одна з найважливіших книжок Старого Заповіту , – пояснює літературознавець Євгеній Стасіневич. – З одного боку, тут відразу є планка та взірець, а з іншого – присутні топоси скромності. Ця поезія бере чистотою голосу. Ти або довіряєш їй, або ні ».  Однак письменниця заперечує, що ця «Пісня Пісень» схожа на ту, що у Старому Заповіті. Богдана Матіяш називає цю збірку версією ХХІ століття.  «У тій "Пісні Пісень" взагалі не було болю та страждань, а тут є, –  каже авторка. – У нас на факультетах філології розповідають про вічні сюжети і мотиви, та в сучасній літературі їх немає. Сучасна проза – це біографії свої або друзів. Такої літератури не вистачає. І цю книжку я не могла інакше назвати».   Письменниця називає себе противницею культивування творчості з болю. «Навіть перша частина книжки, що про любов, не писалась легко, це вже теж видозміна пережитого».   Український поет Василь Герасим’юк зізнається: внутрішня налаштованість Богдани Матіяш захоплює його.«Богдана є поетесою, від народження здатною маневрувати, однак хоче це приховати. У цих віршах навіть графіка віршів є ілюстрацією. У них ми вступаємо в цивілізацію, де причинно-наслідкова система стає іншою».  За словами ілюстраторки книжки Богдани Бондар, вона завжди хотіла проілюстровати вірші Матіяш. Однак боялась, щоб малюнки були відповідні й співзвучні. Ілюстрації до збірки з’явилися раптово, хоча робота над ними тривала дуже довго. «Вся моя кімната була заповнена ескізами. Малюнки наче почали проявлятися».