Читомо пропонує ознайомитися з найкращими книжками 2016 року за версією The Washington Post, завдяки яким запам’ятається цей рік. 

Співдружність Ен Патчет

Недоречний поцілунок на хрестинах руйнує два шлюби в Лос-Анджелесі, але сполучає шість дітей з різних родин. Ми слідкуємо за ними впродовж половини століття. Їхні історії співіснують так само, як й наші власні сімейні легенди – уривками з розповідей і розкиданими спогадами. Патчет постає сміливо еліптичною, а її розповідь здається з легкістю витонченою.

Нам не повністю розповідають цю історію. Схоже, що нам дозволили підслухати за розмовою з іншої кімнати, поки двері відчиняються та зачиняються. Навіть найтравматичніші моменти – наприклад, про смерть одного з дітей – ми знаємо лише частково, коли персонажі відчайдушно намагаються уникнути правди. Такий мінімалізм має дивовижно великий вплив і надалі демонструє настрій Патчет, як в «Бельканто» і «Чудо».

Виселені: злидні і достаток в американському місті Метью Десмонд

«Виселені» занурюють читачів в життя родин і особистостей, які страждають – чи процвітають – на ринку приватної оренди для бідних, у жорстокому світі, де домовласники мають владу, а мешканці – біль. У красивій прозі Десмонд описує економічну і психологічну розруху некондиційного житла в Америці і невдачі, які навалюються на тебе, коли ти втрачаєш житло.  «Якщо ув’язнення визначає життя чоловіків зі збіднілих чорних кварталів, то виселення визначає життя жінок»,  – пише він. У цьому незвичному поєднання репортажу та етнографії, Десмонд унеможливив розгляд бідності в США без згадування важливої ролі житла.

Ген: інтимна історія Сіддхартха Мукерджі

У генетиці є дві історії: історія наших знахідок й історія того, як ми використовуємо і зловживаємо цими знахідками. У «Гені» Мукерджі досліджує походження цієї подвійності. Він ніколи не забуває про напругу між тими, хто лише хочуть зрозуміти генетику, і тими, хто хочуть використовувати нові знання. Але він не поділяє думку, що перша категорія людей є хорошою, а друга – поганою. Мукерджі сперечається, що, хоча генетичні теорії пояснили важливі медичні знання, вони також підживили порочні думки, які досягли найнижчого рівня в євгеніці.

Новини світу Полетт Джайльс

Джайльс завжди була неперевершеним розповідачем, і її остання історія розгортається характерними швидкими темпами в Техасі після Громадянської війни. Головний герой, 70-річний капітан Кідд, заробляє на скромне життя читанням вголос газет і журналів в громадських місцях. Але його новим завданням є повернути 10-річну Джоану до її тітки і дядька в Сан-Антоніо.

Джоана не бачила їх з тих пір, як зграя Кіова вбила її батьків і захопила її в полон чотири роки тому. Тепер ця сильна і чудова дитина зовсім не має спогадів зі свого білого життя; вона не розмовляє англійською і весь час намагається втекти. Кожна сцена Кідда і Джоани дорогою між Вічіта-Фолс і Сан-Антоніо кипить від ймовірної жорстокості. У цьому делікатному романі Джайльс описує біль втрати і силу слів для старого чоловіка і маленької дівчинки, які насправді більше ніде не належать.

Повернення: батьки, сини та земля між ними Хішам Матар

У 1990 році Хішаму Матару було 19, коли його батька, відомого лівійського дисидента, було викрадено в Каїрі єгипетськими таємними службами і доставлено до лівійської влади. Джабаллу Матара тримали шість років в горезвісній тріпольскій в’язниці, а потім від нього не було нічого чутно. Доросле життя молодшого Матара було наповнене запитаннями, на які не було відповіді. Саме вони стали фундаментом для захопливого мемуару «Повернення».

Книжка побудована на двох переплетених розповідях – закриття: викрадення, ув’язнення і зникнення батька Матара і паралельна, відкриття: коли син витрачає двадцять років на розбір прихованих та ненадійних деталей від минулих ув’язнених і боязких лівійських посадовців, намагаючись дізнатися, що трапилося з його батьком. Матар, професор англійської в Барнард-коледж і співробітник New Yorker, створив два відомі романи про зниклих батьків через диктатуру на Близькому Сході. «Повернення» – це елегія сина, який через своє красномовство кидає виклик людям, які хотіли викреслити його батька з історії та дарує своєму батьку безсмертя.

Герої-бунтарі: історія британських сил спеціального призначення, які саботували нацистів і змінили характер війни Бен Макінтаєр

Раніше генерали розглядали війну як дві армії, які поставали одне перед одним на визначеному полі бою. Відбулася приголомшлива зміна, коли Девід Стіртлінг запропонував експеримент: солдати проникають у табір ворога, пошкоджують знаряддя, а потім тікають. Спочатку така тактика здавалася нечесною і скандальною, але ця диверсійна операція згодом стала прототипом для всіх сил спеціального призначення.

У «Героях-бунтарях» Макінтаєр описує неймовірну історію революційних сил. Маючи безпрецедентний доступ до полкових архівів Британських спецслужб, Макінтаєр підібрав приголомшливий матеріал. З персонажів представлений офіцер британських сил  « з величезними вусами і таким аристократичним акцентом, що люди ледве розуміли його вказівки, і звичкою казати «що, що» після кожного речення» , у такий спосіб отримуючи прізвисько «Капітан Що Що». Як сказав би Капітан Що Що, це надзвичайно хороша книжка.

 Час second-hand (кінець червоної людини) Свєтлана Алексієвич

У «Час second-hand» Алексієвич вмикає диктофон і слухає розповіді звичайних росіян, в яких вони описують своє життя під час розпаду СРСР. Алексієвич, яка отримала Нобелівську премію з літератури в 2015 році, створила один з найяскравіших і блискучих прикладів суспільства в агонії змін. Це історія, як описує один з персонажів,  «нашого втраченого покоління – комуністичного виховання і капіталістичного життя».

Не починайте читати цю книжку, якщо сподіваєтеся побачити пояснені хронологічні події в Кремлі. Радше, цей матеріал є скарбом емоцій та спогадів, чесних і сильних. Алексієвич створює атмосферу інтимності, наче ви сидите на кухні разом з персонажами, розділяєте з ними їхні щастя та невдачі, оповиті їхньою ностальгією та розколоті їхніми переживаннями. Як зазначив один член партії – «Ці часи все перемішали».

 Час свінгу Зеді Сміт

Сміт починає свій п’ятий роман з танцювальною мелодією з мюзиклу Фреда Астера 1936 «Час свінгу». Але з щасливою мелодією звучить і похмурий бас. Ця складна історія водночас інтимна і загальна, вона йде впродовж двох альтернативних часів. Одна історія повертає нас до дитинства авторки в північно-західному Лондона в 1982 році, коли вона зустрічає Трейсі – дівчинку, яка хоче стати зіркою.

Минають роки, успіх оминає їх, і їхні давні відчуття любові починають зав’язуватися з відчуттями заздрості і навіть зневаги. Між цими спогадами з’являється нова історія про роботу оповідача персональним асистентом міжнародної знаменитості, яка хоча побудувати школу в Західній Африці. Роман використовує свою синкоповану структуру задля висвітлення проблем раси і класу з усіх боків. І, як в роботі будь-якого великого хореографа, рухи, які спочатку здаються непотрібними, з часом набувають неабиякої важливості.

Правопорушник Тана Френч

Роман Френч повертає нам двох молодих детективів з «Дублінського відділу вбивств» – Антуанет Сонвей і Стівена Морана, які розгадали вбивство в початковій школі в романі 2014 року «Таємне місце». Конвей розповідає історію «Правопорушника», і з її злістю, розумом і силою виникає поки що найкращий персонаж Френч. Цього разу Конвей і Морану доручено розслідування вбивства молодої жінки у своєму будинку в Дубліні.

Підозрюваним є її хлопець, і здається, що це просто звичайне домашнє вбивство. Але через те, що справа проти хлопця є очевидною, Конвей і Моран звертають свою увагу на іншого підозрюваного, але таким чином старші детективи наполягають на арешті хлопця. Партнери починають боятися, що в їхніх колег є інші мотиви крім правди. Френч глибоко заривається в культуру поліцейських, професійні хитрощі, неприємні моменти і також героїчність.

Підземна залізниця Колсон Вайтхед

З часів свого першого роману «Інтуіціоніст» (1999), Вайтхед швидко дослідив американську расову свідомість з захопливою сумішшю комедії, історії, жаху і спекулятивної літератури. Проте у цьому романі ці елементи поєднані як ніколи. «Підземна залізниця» представляє, що система будинків і підпільних доріг, якими тікали раби на Північ, насправді була реальною залізницею.

Історія розповідає про молоду Кору, яка тікає з плантації в Джорджії від одного міста до іншого, через культуру, яка рішуче збирається приручити афроамериканців, чи інфантилізувати їх, чи стерилізувати, чи демонізувати, чи повністю винищити їх. Пронизливий роман-переможець Національної книжкової премії з літератури, оживляє розповідь рабині, підриває наше усталене почуття минулого і розтягує зв’язки історії до наших часів.

 Оригінал статті тут

Усі зображення washingtonpost.com

Вікторія Мельничук