Re: цензії

У другому романі Оксани Луцишиної обіцяється титульне "Любовне життя". Книга побудована навколо закоханості емігрантки Йори у вродливого актора-невдаху Себастьяна. З ним вона знайомиться випадково, в парку американського міста, де живе, одразу закохується і віддається йому без роздумів, після чого з´ясовує, що в нього не одна, і впадає в тяжку депресію, від якої її безуспішно намагається рятувати подруга і землячка Інга.

І виходить так, що переважна більшість роману - це не любовне життя, а якесь любовне бродіння колами Пекла.

Анотація видавництва обіцяє книгу реалістичну і сюжетну, але водночас побудовану на картах Таро. У книзі також багато хворобливих фантазій героїні, яка має видіння, впадає у все глибшу яму і зрештою шукає допомоги і в середовищі вуду. Є й обіцяні анотацією елементи соціальної проблематики, хоч вони більше схожі на опис побутових труднощів. Відчувається, що авторка - відома багатьом в Україні як талановитий прозаїк - грамотна, літературно обізнана людина. І нова книга напевно сподобається певній категорії читачів, які люблять усе загадкове і стражденне, а також емігрантське, містичне і психічне.

Але рецензію на цю книгу випало писати мені. А так сталося, що мені всі ці речі надзвичайно добре знайомі і вже страшно набридли. Більше за те - я й сама колись написала роман про те, як українська дівчина в еміграції знаходить велике кохання, втрачає його і переживає з цього приводу сильну депресію із психосоматикою сторінок на 50. Я добре знаю, що так, як описала Луцишина, справді буває. Але роман "Любовне життя" мене залишив байдужою.

Можливо, бракувало глибини чи сенсу. Можливо, забагато було діалогів, непотрібних для сюжету, снів і побутових деталей. Чи просто хотілося мінімального здорового глузду в героїні, яка безтямно тикається писком у події та людей, як сліпе кошеня, йде в ліжко чи просто додому до незнайомців, запрошує в своє життя проблеми, але, попри це, так і не змінюється, хоч нам пропонується повірити в її просвітлення.

Для героїні її страждання, містичні марення і її любов - реальні і унікальні, і читачу пропонується в це також повірити. Насправді ж таких екзальтованих і безтолкових Йор, у яких їде дах від чужини і самотності, в еміграції до чорта: я й сама до них належу. Питання в іншому: яке у них майбутнє? Чи є вихід? Що далі?

Наприкінці, вже в додатку, ми дізнаємося, що Йора та інші герої символізують собою конкретні карти Таро, тобто їхня роль у цій історії наперед визначена, а влада над собою і своєю долею мінімальна.

Її коханий Себастьян - також карта. Він водночас і Маг, і Антихрист, хоча насправді він просто емоційно неповноцінний колишній актор. Якби Йора прозріла і побачила своє життя і кохання нормальними, критичними очима, а ще краще - знайшла спосіб подолати злий рок, з цього могла би вийти непогана книжка. Але цього не стається. Вона - карта в чужих руках.

Авторка пояснює нам наприкінці, що книгу можна розглядати як герметичну структуру. Напевне, справді можна, якби було бажання, але краще б її було розглядати як просто цікаву книжку.

Як я вже казала, книга знайде свого читача. Але мені би хотілося, щоб у наступному романі талановита письменниця Луцишина полишила ігри розуму, цікаві хіба що літературознавцям, і написала глибоку, драматичну історію про персонажів, якими хочеться перейматися.

Світлана Пиркало