Схоже, лише після братів Ґрімм. До того, бувало, і кокетувала зі звабливим Вовком. DW познайомилася з різними Червоними Шапочками.

Казка "Червона Шапочка" відома більшості з дитинства та не лякає своїм насправді зловісним сюжетом. Це історія про маленьку наївну дівчинку, яка йде темним лісом та яку потім з´їдає вовк. А також - про мужнього мисливця, який рятує дитину разом із бабусею з полону у вовчому череві. Попри логіку, вони виходять звідти цілі та неушкоджені.

Братів Ґрімм, начебто, ці нестиковки не турбували, адже добре працювали на похмуру атмосферу. Автори хотіли ще раз нагадати дітям, що треба слухати маму і не довіряти незнайомцям. Проте за простою історією криється набагато більше - і про це розповідає найбільше зібрання "Червоних Шапочок" Європи у Музеї ілюстрованої книги у Тройсдорфі.

Воно займає два поверхи маєтку червоного кольору у сірому містечку під Бонном. На першому - дитячий ігровий "ліс", сходи ж ведуть до Червоних Шапочок "лише для дорослих". Там вже немає штучних дерев, усе серйозно та впорядковано - шухляди із книгами, картини на стіні. За склом геть інша Червона Шапочка зустрічає геть іншого Вовка - і багато з цих зображень належать до категорії "18+".

Куратор виставки Бернгард Шмітц з гордістю пояснює, що зібрання музеєві заповіла швейцарська пара колекціонерів. Елізабет та Річард Вальдманн тридцять років вишукували різних Червоних Шапочок та зібрали 800 книг, написаних з кінця 18-го сторіччя, а також чимало ляльок, іграшок, посуду, реклами та чимало кітчевих виробів.

Різні обличчя Червоної Шапочки

На другому поверсі не так багато звичних образів худорлявої, маленької дівчинки. Тут інші грані Червоної Шапочки. Приміром, панянка з оголеними грудьми. Одна - із зачіскою-ірокезом, інша - хтива, ще одна - навіть розпутна.

За першою, французькою версією "Червоної Шапочки", вона не була невинним дитям, а вже дівчинкою-підлітком, якій подобалося дратувати вовка. І на пропозицію Вовка "Лягай до мене" панянка швидко стрибнула до нього в ліжко, оголеною, з чистого кокетства. Чуттєвий контекст сюжету нагадує й виставлений поруч комікс з 1990-х: "Червона Шапочка" як секс-історія, яка втратила ознаки казки. Вочевидь, попри пуританство братів Ґрімм сексуальність не була втрачена.

Окрема зала музею цілком присвячена художниці Бурґі Кюнеманн та її Червоним Шапочкам. Одна з її робіт - мисливська куртка з численними кишенями, які напхані книжечками та розкладними листівками. "Вовк - жертва дорожнього руху", вказано на брудно-зеленій тканині. У книжечці, яка лежить у правій нагрудній кишені, Червона Шапочка сидить за кермом та збиває Вовка.

Сама мисткиня пояснює, що ця робота виникла після того, як вона почула репортаж про збитого на автобані вовка. "Раніше вовка боялися, зараз з нього роблять опудало", - каже вона. Кюнеманн показує і наступну версію Червоної Шапочки: "Я працюю також у політичному вимірі. Як-от Червоні Шапочки часів нацизму, яких тут також багато. Адольф, який дозволяв маленьким дівчаткам називати себе Дядько Вовк…".

Утім, шокувати здатні і не лише такі інтерпретації - поруч оголена Червона Шапочка самозакохано роздивляється себе у люстерку. Серед експонатів лише один - маленька білявка, звичний німецький образ. В останній же шухляді Червона Шапочка - взагалі шизофреник.

Стас Соколов