Її бос, приватний детектив Корморан Страйк здивувався дещо менше, але занепокоївся, можливо, й більше... Третя книга Роберта Гелбрейта (псевдонім письменниці Джоан Роулінг, яка придумала Гаррі Поттера) про Корморана Страйка називається "Кар´єра зла", і, за словами самої письменниці, їй самій від неї страшно.

В інтерв´ю ВВС пані Роулінг заявила, що це - найпохмуріша з книг у цій серії і вона продовжує викликати у неї кошмари. З Джоан Роулінг розмовляв ведучий ВВС Саймон Майо.

ВВС: Хто такий Корморан Страйк? Ми знаємо, що він - приватний детектив, але взагалі ви про нього в інтерв´ю майже ніколи нічого не розповідали...

Джоан Роулінг: Ну, почнемо з того, що він - колишній військовий. Я сама особисто знайома з багатьма ветеранами. Мене завжди цікавило, що відбувається з людиною, після того як вона полишає військову кар´єру. Багато хто з них, як і Страйк, починають займатися приватним розшуком або йдуть працювати в охоронні фірми.

Крім того, я придумала йому дуже яскраве минуле: він - позашлюбний син рок-зірки. З батьком зустрічався всього двічі. А ще у нього дуже колоритна мати, яку він, щоправда, любить, але яка забезпечила йому вельми своєрідне дитинство. Вони весь час переїжджали з місця на місце, тулилися в якихось порожніх будинках, так що бідний хлопчик практично просто втік в армію. А потім він підірвався на міні. І став приватним детективом. Він - дуже розумний і при цьому глибоко травмований тим, що з ним сталося: і фізично, і морально.

ВВС: З перших сторінок виникає передчуття, що "Кар´єра зла" - дуже похмура книга...

Джоан Роулінг: Це, безумовно, найдовша книга у серії на сьогодні. "Кар´єра зла" - єдина з написаних наразі мною книг, яка викликає у мене справжнісінькі кошмари. У процесі її створення я простудіювала багато джерел: перечитала купу поліцейських звітів, нарисів про серійних вбивць і так далі. Якщо ви звернули увагу, то деякі розділи написані від імені вбивці. Зрозуміло, читач не знає, хто з підозрюваних так розговорився.

Деякі серійні вбивці після арешту починали докладно викладати, що вони відчували, чим керувалися, які емоції відчували або не відчували до своїх жертв... Я у все це так глибоко занурилася, що мене воно досить сильно злякало.

ВВС: Як же так виходить, що, з одного боку, ви кажете, що ця книга викликає у вас кошмари, а з іншого, в післямові ви самі ж написали, що ніколи ще не отримували такого задоволення від написання книг. Одне з іншим якось поєднується?

Джоан Роулінг: Я погоджуюсь, що на перший погляд ці дві заяви здаються несумісними. Але я повторю, що ніколи не отримувала такого задоволення від роботи над іншою книгою. Я абсолютно свідомо поставила перед собою дуже непросту задачу. Кількість підозрюваних дуже обмежена, і у цій ситуації непросто зберегти інтригу й напругу та не розкрити головний секрет.

Водночас мені було потрібно написати деякі розділи від імені вбивці, але так, щоб читач не здогадався, хто ж це. Крім того, у всіх книгах серії простежується ще одна сюжетна лінія: стосунки Страйка з його помічницею Робін. Поки що ці стосунки платонічні, але, швидше за все, читачі вже зрозуміли, що думки героїв щодо один одного носять більш конкретний характер. Щоправда, до конкретики вони ще не дійшли.

ВВС: Все-таки я повинен запитати вас про Робін. Вам вочевидь хочеться, щоб читачам вона подобалася. Чому ж не вона є головним героєм? Або ж від самого початку ви вже так продумали Корморана, що знали, що героєм може бути тільки він?

Джоан Роулінг: Мені видається, що це - дует. Насправді ідея цієї серії прийшла мені в голову ще тоді, коли я працювала над Гаррі Поттером. Я відразу уявила, як саме вони повинні зустрітися. Тут я ніяких секретів не видаю, ця історія вже давно розказана, ще в першій книзі ("Поклик зозулі". -Ред.). Насправді ми знайомимося з Робін раніше, ніж з Кормораном. Її помилково направляють в його офіс, а він, стрімко вискочивши на сходи, ледь не збиває її з ніг (а сходи-то залізні!). Почувається винним і дає їй роботу, хоча фінансово дозволити собі її послуги не може.

У них абсолютно різне минуле, і різні завдання у житті, але вони чудово доповнюють один одного.

ВВС: Вам все ще подобається писати під псевдонімом Роберт Гелбрейт?

Джоан Роулінг: Так. Я писала "Поклик зозулі" одночасно з "Несподіваною вакансією". У мого редактора був вибір, і він надав перевагу "Вакансії". Так автором "Зозулі" став Роберт. Роберт, на відміну від Дж. К. Роулінг, не дає інтерв´ю, не привертає увагу преси, і мене це влаштовує. Я б хотіла, щоб письменницька кар´єра Роберта була якомога менше пов´язана з публічним життям, зустрічами, інтерв´ю і тому подібним. Ні, не подумайте, я дуже вдячна долі за все те, що сталося з Поттером, але, коли я - Роберт, я можу бути самою собою, тихо сидіти вдома і писати на самоті, і це те, що мені подобається найбільше. Роберт пише книги, і більше нічого. І хоча читачі знають, що насправді це я, поки що мені вдається підтримувати його тихе існування.

ВВС: У липні в Лондоні відбудеться прем´єра п´єси у двох частинах "Гаррі Поттер і проклята дитина". Як так вийшло, що після стількох років з дня появи першої книги раптом з´явилася і п´єса?

Джоан Роулінг: Я завжди казала, що ніколи не буду говорити "ніколи". У мене давно були ідеї з приводу того, що могло б статися через 19 років після подій, описаних в останній книзі. Писати нову книгу мені абсолютно не хотілося з причин, які, як мені здається, стануть зрозумілими після того, як ви переглянете п´єсу. Але і п´єса ніколи б не відбулася, якби люди, що її написали, самі на мене не вийшли. (Прем´єра п´єси "Гаррі Поттер і проклята дитина" відбудеться у Лондоні в липні. П´єсу написали Джек Торн і Джон Тіффані на основі ідей Джекі Роулінг. - Ред.).

Я впевнена, що глядачі отримають незабутні враження. Але повторю, я їх не шукала, вони самі мене знайшли.

ВВС: А ви збираєтеся продовжувати писати під своїм власним ім´ям Джоан Роулінг?

Джоан Роулінг: Безумовно. Точної дати я вам зараз не назву, тому що у мене зараз повно всяких інших справ. Я зараз пишу сценарій для фільму, буде цікаво, але про це потім. Однак я абсолютно точно збираюся написати ще кілька романів як Джоан Роулінг. І зауважте, що я свідомо кажу "романів" - у множині.

ВВС: Дитячих?

Джоан Роулінг: Я вже почала писати одну дитячу книгу, яку обов´язково закінчу. Так що будуть книги і для дітей, і для дорослих.

BBC: А скільки таких ще ненаписаних історій у вас зараз в голові?

Джоан Роулінг: Повнісінько. Час від часу я починаю боятися, що так і помру, не написавши їх усіх. Це у мене така криза середнього віку.

ВВС: А інших псевдонімів не буде?

Джоан Роулінг: Ні, і одного цілком достатньо. Я, щоправда, сподівалася, що таємниця Гелбрейта протримається трохи довше, тому що це було весело.

ВВС: У післямові ви дякуєте дітям за те, що вони терпляче перечікують періоди, коли маму кусає "творча муха". Як проходять такі дні у вашому домі?

Джоан Роулінг: Буває, що я під час розмови хапаю лептоп і починаю друкувати. У кімнаті може бути включений телевізор, діти можуть звертатися до мене з питаннями, але я завжди відповідаю: "Зачекайте пару хвилин, ось я тільки одне речення закінчу, бо воно щойно спало мені на думку". Пишу фразу, відкладаю комп´ютер і повертаюся до розмови. Діти дуже терпляче ставляться до моїх дивацтв.

Ну, нібито я звичайна мама, яка на хвилину вийшла з кімнати через якусь невідкладну справу, а потім так само швидко повернулася і знову з ними.