Re: цензії
- 29.09.2026|Тетяна Дігай, ТернопільДіти сьогочасної війни
- 24.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЧого навчає нова казка Юлії Перегуди?
- 23.09.2026|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені ВасиляГалузка сонетів та верліброві окрушини Оксани Тебешевської
- 23.09.2026|Дана ПінчевськаПро мистецькі стилі, архітектурні і не дуже
- 16.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяТа, що літає без крил
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Олександр Ірванець: Ці маленькі відмінності
"Там - з законом не жартуй! Коли в Україні шанси лишитися непокараним є доволі високими, то в Європі вони зменшуються катастрофічно", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.
"Захід є Захід, а Схід є Схід" - про це ще Кіплінг писав.
Одна моя знайома по Facebook, молода студентка-медик, нещодавно вперше відвідавши Європу, пише на своїй сторінці приблизно таке: не погоджуюся з тими молодими українцями, котрі, навчаючись у Польщі, стверджують, що там "так само, як в Україні".
Одразу ж захотілося приєднатися до цієї думки і розвинути її - насправді існує певний тип людей із такою собі "соціальною сліпотою". Один такий на моє питання про головне враження від Парижа, відповів: "Там страшно смердить!" Все інше було для нього несуттєвим. Не можу не погодитися, що каналізація відчувається у повітрі декотрих мегаполісів (наприклад, цілком благополучний Берлін, а в Україні - туристична мекка Львів). Проте мандрівник має бути позитивно налаштованим реципієнтом.
А повертаючись до студентки Катерини, яка стверджує, що таки відрізняється буття в Польщі й в Україні, можу додати від себе: так, відрізняється! І якістю доріг, і побутовою поведінкою людей на вулицях. У Польщі "прошу" й "перепрошую" чуються набагато частіше, ніж на українських вулицях "будь ласка", "вибачте", чи "извините".
Відрізняємось ми, наприклад, лавками у парках. Тільки не у київських чи львівських парках, а в парках малих, провінційних містечок. Де у нас, в Україні стоять такі гарні,і такі не поламані лавки? Відрізняємося ми усміхненими продавцями у магазинах, бо в Європі такі майже всі, а у нас - майже ніхто. Тобто, відмінностей - не порахувати.
"Всі професії потрібні, всі професії важливі", - повчали нас радянські шкільні читанки. А тим часом…
Інша моя приятелька, політолог-дисертант, яка досить багато часу прожила на Заході, відзначила ще одну цікаву і прикметну рису: офіціанти в ресторанах - чоловіки середнього і старшого віку.
В Україні така праця вважається непрестижною для цієї вікової категорії. А в Празі чи і Відні чоловіки передпенсійного віку й відповідної зовнішності сновигають собі в довгих фартухах, розносячи пиво і їжу клієнтам за столиками. Пострадянська свідомість у самій своїй глибині (чи не за табірно-зеківським кодексом?) зневажає "прислужувати". Тож відповідно на просторі по СРСР чоловік старший не повинен опускатися до такої праці. Ані за жодні чайові! А протестантська етика Європи вважає якщо не почесною, то нормальною і прийнятною усяку працю.
Відмінності чаяться в тисячах деталей. Нещодавно й мені самому трапилось помандрувати Чехією, Словаччиною і Польщею. Перше враження: чисті узбіччя починаються там, де закінчуються заклики про чисті узбіччя. Хоча задля справедливості слід відзначити, що й у Польщі є подібні вислови вдячності водіям за чистоту вздовж доріг. Але трапляються вони там набашато рідше. А узбіччя їхні при цьому набагато чистіші, ніж наші.
Їхні історичні пам´ятки у набагато кращому стані, аніж наші. Кав´ярні привітніші, парки безпечніші, не згадуючи вже про неполамані лавки. Людина з пострадянським досвідом підсвідомо відчуває заздрість до такого життєвого ладу і водночас - власну нездатність існувати так в повсякденні. Причому, зазвичай аргументується це так: чому це я не можу порушувати, коли інші порушують правила співжиття?!
На завершення цієї теми пригадується іще одна розмова з водієм, який підвозив мене по Україні, з Рівного до столиці. Чоловік недурний, ерудований і загалом небайдужий, він нарікав, що реформи в країні не йдуть, і народ у загальній масі своїй не дотримується законів та правил суспільного життя. Мій співрозмовник проілюстрував свої твердження ситуацією на дорозі: онде той того підрізів, той завернув, запізно увімкнувши сигнал, чи й не увімкнувши зовсім, той вискочив на зустрічну в забороненому місці. А ще - практично усі перевищують дозволену швидкість.
"І я теж, звісно", - закінчив мій водій-попутник. Тоді я запитав його, чи перетинаючи кордон (а водій бував на Заході) він так само веде авто європейськими дорогами. Водій гмикнув і після короткої паузи визнав: ні, там я їду строго за всіма знаками. Він згадав про відеокамери понад трасами, ще й розповів кілька випадків, які сталися з його знайомими на автобанах Європи. З усіх тих його розповідей випливала мораль: там з законом не жартуй! Коли в Україні шанси лишитися непокараним є доволі високими, то в Європі вони зменшуються катастрофічно.
Ось це і є головна відмінність наша. Готовність до виконання законів "там", і небажання жити за ними ж "тут". Тут - себто вдома, у себе, в Україні. Визнання доцільності дотримання законів у одному місці й відсутності такої доцільності в іншому географічному пункті. Лише тому, що той географічний пункт знаходиться у межах держави Україна.
І ще - цей розпроклятий аргумент: онде інші порушують. Усвідомлення факту, що закон не для всіх, породжує зневіру й небажання дотримуватися законів. Оце і є головна відмінність. А вже за нею прозирають і неполамані лавки у парках, і чисті узбіччя автострад, і охайні затишні кафе, і зі смаком відбудовані та відреставровані старовинні замки та каплиці. Властиво, той європейський Захід з туристичних поштівок і є таким тому, що вже багато років є територією дотримання законів.
Коментарі
Останні події
- 29.09.2026|15:41Українське шістдесятництво як явище світової культури
- 25.09.2026|10:33Три українські книжки увійшли до міжнародного каталогу White Ravens 2026
- 23.09.2026|14:2230 вересня ТанцТеатр «Життя» покаже у Львівській опері програму «Пазли» до свого 40-річчя
- 23.09.2026|14:107–8 листопада у Львові втретє відбудеться Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 22.09.2026|20:42«Таргани в голові»: хто насправді керує людиною?
- 22.09.2026|18:04Обгорілі українські книжки стали частиною міжнародної експозиції на Карпатському саміті
- 19.09.2026|08:38Грант House of Europe «Ранок» спрямує на дитячі книжки шрифтом Брайля
- 16.09.2026|19:20У Нідерландах виходить двомовна поетична збірка Дмитра Лазуткіна "Будемо жити вічно"
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
