Текстова складова книжки – вірш. Звісно, найкраще було б тут подати його переклад на українську, але автор цього допису не відчуває хисту до художнього перекладу поезії. Тому доведеться просто переказати зміст. Отже, холодного зимового вечора хлопчик сидить удома, дивиться крізь вікно на вулицю, чекає на маму і, забавляючись, водить пальчиком по затуманеному склі. Малює місяць, а всередині нього видно, як вулицею йде мама – і поміщається чітко в малюнку. І її силует збільшується, бо ж вона наближається до будинку. Мама обіймає хлопчика, й ці обійми також поміщаються у склі, але крупним планом і з іншого боку.

У цій книжці одного вірша є зимова холоднеча вулиці й теплий домашній затишок. Є гра та уява. Картинка на затуманеному склі оживає, змінюється, доповнюється на очах, наче під дією магічної сили. У тексті не прописано, але читач сам відчуває злет схвильованої радості й очікування – мама йде, вже зовсім-зовсім близько! Уявляється вечірнє місто, загорнуті в тепло будиночки, машини з увімкненими фарами, сніжинки (хоча в більшості іспаномовних широт це рідкісні гості). І як же захопливо – малювати без олівців чи фарб, без паперу.

Кульмінація – мамині обійми – це відновлення єдиного цілого, мами-з-дитям. Так закінчується зимовий день.

Олена Забара