Від Луганська давно залишились тільки Лу і ганськ, як "нецьк" від Донецька і "бальцеве" від Дебальцевого. А від свого імені наприкінці вірша авторка залишила тільки "ба". Розкладання дало назву циклу у новій книжці віршів Любові Якимчук "Абрикоси Донбасу". Книжка щойно вийшла у львівському "Видавництві Старого Лева".

"Книга сповнена тепла й гіркоти, книга колюча й ламана. Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш – обов´язково поранишся, - пише про поезії Любові Якимчук Сергій Жадан. - Вірші, які можна переповісти щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто дзвінкі літери в цих віршах – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають про себе. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам´ять і любов".

"Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями, - ділиться сама авторка із читачами у передмові. - Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров´ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання".

Любов Якимчук закінчила факультет української філології Луганського національного університету, а також маґістеріум "Києво-Могилянської академії". Була стипендіаткою польської програми Gaude Polonia. Досліджує творчість Михайла Семенка і проводила присвячений йому "Рік Семенка" та ряд інших заходів. Разом із джазовим контрабасистом Марком Токарем створюють спільні музично-поетичні проекти, серед них - "Жінка, дим і небезпечні предмети", "Дзеркала", "Донбас і контрабас" та "Абрикоси Донбасу".

"Вірші писалися досить довгий період, але, як не дивно, вони складають одну історію, - розповіла Любов Якимчук для Gazeta.ua./a> - Наприкінці 2008 і протягом 2009 написався цикл про удавану, ніби іграшкову війну, про хлопчика Няма, який грається в танки, кидає солдатиків до комину, бавиться пультом від телевізора, читає вголос словник нецензурної лексики — і після цього починається війна. Люди біжать містом, ховаються під ковдри і там починається щось більш справжнє, ніж ця війна. 2012-го була поема "Абрикоси Донбасу" - поема про шахтарів та працівниць вуглепереробних фабрик, про абрикоси, всередині яких вуглина. Ще в часи царської Росії приїжджих вражали ці посадки диких абрикосів, а за мого дитинства і донедавна ці абрикоси були способом заробітку – їх здавали на московський поїзд провідницям за якісь невеликі гроші. Ну, і за кількістю текстів книжку можна було видавати вже 2013 року, але мені вона не складалася: якась війна (невідомо чому і кому вона потрібна), плюс абрикоси і шахтарі. І тут почалася війна справжня, про яку я інтенсивно писала, і так з´явився цикл "Розкладання", у якому я шукаю способи говорити про те, що з нами усіма діється. І книжка склалася."

Олена ПАВЛОВА