Мої діти, діти моїх друзів, ровесників взагалі плутають 80-ті й 90-ті роки. Аби цього не сталося, оголосив війну неісторичній свідомості українців, - розповідає Gazeta.ua./a>львівський поет Віктор Неборак, 53 роки.

У львівському видавництві ЛА "Піраміда" вийшла книжка "Введення у Бу-Ба-Бу: (Хронопис кінця тисячоліття)". Це третє перевидання спогадів Неборака, до якого увійдуть раніше не опубліковані розділи.

- Це книжка передусім про 90-ті, всі події в ній розклав хронологічно, - розповідає автор. - Проза - це фіксація буття, не хочу хвалитися, але це буде унікальне видання. Аби пам´ятали, коли затвердили Державний гімн України, що вперше публічно пісню "Вона" Кость Москалець виконав на моєму творчому вечорі у квітні 1990-го. Літературному угрупованню "Бу-Ба-Бу" наступного року 30 років. По суті, в нашій країні ніколи не було такого довгого безцензурного часу, можна якісь підсумки підводити і давати претензії. Є теза, не говорю, що згоден з нею, але може бути таке, що за 13 років, які називають "розстріляним відродженням ", було зроблено набагато більше і якісніше, ніж 23 роки незалежної України.

Чому так сталося, відповідь елементарна. Тодішня більшовицька УРСР все таки підтримувала навіть не дуже дружнє до неї мистецтво, була його спонсором. Незалежна Україна майже не підтримує, принаймні, українську літературу. Авторам доводиться виживати. Навіть ті, хто отримали своє місце в хрестоматіях, що тиражуються сотнями тисяч, не отримують від держави й копійки гонорару. Держава не подбала про те, щоб створити програми виступів авторів в університетах, коледжах, щоб їм платили за це. Жоден навчальний заклад немає програми зустрічі письменників зі студентами. Якщо це відбувається, то по знайомству.

Письменник хоче розсунути свій убогий ринок і тоді домовляється зі своїм знайомим проректором чи завкафедрою, який влаштовує зустріч і примушує студентів купувати його книжку. А це має бути не так. Має бути як в Польщі, Німеччині, університет має запрошувати авторів і за нинішніми цінами плати не менше 100 доларів, а такому авторові, як Валерій Шевчук, 1000 доларів. Цього не впровадив ні Квіт, ні Вакарчук, ні Табачник, жоден з міністрів освіти. Як вони хочуть, щоб ці автори мали час писати книжки , якщо вони мусять заробляти як завгодно і мати 1 годину на тиждень, щоб узяти в руки клавіатуру.

Маєте ностальгію за тим часом, початком "Бу-Ба-Бу" 30 років тому?

- Ні, бо в мене три доньки. Вони мене ведуть вперед. Більше думаю про майбутнє: за кого вийдуть заміж, яку матимуть спеціальність, чи достатньо в них коштів купити нові лахи.  Ми з Олександром Ірванцем, Юрієм Андруховичем створили модель приятельського товариства, яке саме себе живило. Книга більше про моїх друзів. А їх в мистецькому середовищі мали багато, були усі перезнайомлені. Ми подолали диктат офіційного соцреалізму. Хоча, напевно, не можна так говорити, бо соцреалістичну літературу багато читали. Скоріше ми звузили межі до вузького середовища. Люди які цікавляться поезією "Бу-Ба-Бу" це ті хто самі творять мистецтво не тільки літературу, а й живопис, музику.

Пісню "Поцілунок" у виконанні "Метвого півня" знали мільйони українців. Вона прозвучала в американському фільмі "Cold Souls" ("Замерзлі душі") (2008). Здається, це перша пісня української рок-групи, яка прозвучала в американському фільмі. Інша річ, що мало хто здогадувався, що написана вона на мої вірші. Тарас Чубай переспівав мої "Троянди", "Літаюча голова", пропонував йому видати диск з піснями лише на мої слова. Думаю, Тарас не дуже любить ділитися славою. Що стосується прози, вона була б більш читана, якби в нашій країні існувала ліпша її дистрибуція. Книжки переходили в кіносценарії, театральні вистави. От  Юрію Андруховичу вийшло з "Московіадою", яка довго і успішно йде на сцені "Молодого театру". Гарний карнавальний фільм у свій час міг вийти з роману Андруховича "Рекреації", але цього не сталося, зараз ми живемо вже в зовсім іншу епоху.

Іван СТОЛЯРЧУК