Днями невідомі підпільники кинули пляшки з запальною сумішшю у вікна редакції харківської газети "Славянка". Ніхто не постраждав, редакція не згоріла. Зате про нікому невідому поза Харковом газету довідалася вся Україна.

Титульна сторінка цієї газети, що видається скромним шеститисячним накладом, повідомляє нам, що це "всеукраинская газета Харьковско-Слобожанской Паланки войска Запорожского".

Відразу скажу, як людина, яка багато років працює в журналістиці, газета з таким малим накладом вижити не може. А я думаю, що і цей наклад завищений. Для менш більш скромного виживання треба бодай 20 тисяч. Отже, газета перебуває на чиємусь фінансуванні. І, судячи з публікацій, здогадатися, яка саме країна її фінансує, не важко.

Назвати "Славянку" сепаратистською – це ще мало сказати, бо вона антиукраїнська і проросійська. Там можна прочитати про те, що Майдан організували американці: "На самом деле проекта "Независимая Украина" никогда не существовало. Это всего лиш пиар-прием для украинского населения от дяди СЭМа.

Изначально украинский проект выстраивался американскими политтехнологами как чисто антироссийский проект, главной целью которого было нанесение максимального вреда России с целью не допустить ее нового возрождения и усиления".

Про українську пресу в газеті пишуть так: "Средства массовой брехни! Или уровень интеллекта новой власти".

Далі можна довідатися, що війну з Україною почала не Росія, а "телеканалы TBi, 5 канал, 1+1, 24 канал, Интер и другие украинские медиа".

При цьому газета не обійшла увагою "главного еврея Украины - Коломойского", який призначив нагороди за голови не тільки росіян, але й українців. Ну, і, ясна річ, він теж американський агент, бо як же ж без цього.

Асоціацію з ЄС в газеті розглядають однозначно: це "крах для Украины". На карикатурах, які зображають "фашистів", бачимо американців і дітей у вишиванках.

Такого добра у цій газетці повно. І зрозуміло, що вона виконує чиєсь завдання. І зрозуміло, що кошти надходять з Росії. Але незрозуміло, чим займається СБУ у Харкові. Вони що – нічого цього не помічали?

За Ющенка до мене зверталися з СБУ допомогти відстежувати антиукраїнські видання і проаналізувати, звідки вони фінансуються. Тобто тоді ще такими речами в СБУ займалися. Мабуть, за Януковича виявилися уже інші зацікавлення. Хоча, правда, вони й раніше були. Маю на увазі "кришування" бізнесу, в тому числі й злочинного.

Питання тут не лише до бездіяльності СБУ, але й до нового міністерства, яке очолив Ю.Стець. Хіба у його обов´язки не входить виявлення антиукраїнської пропаганди?

Однак самого тільки полювання на антиукраїнські видання і заборони окремих російських фільмів чи серіалів замало. Час би вже творити свій пропагандистський продукт. На жаль, наші депутати, які важко упрівали над бюджетом, не розуміють ваги української книжки чи українського фільму. Відповідно, коштів знову забракло. Вони вирішили на українські фільми дати стільки, що протиставити щось російським агіткам ми нічого не зможемо.

І це при тому, що не тільки протиставляти треба, але й виховувати нові покоління на національних святинях, на історії й традиціях. Діти змушені вчитися героїзму хіба що із зарубіжних фільмів. А що зараз будь-який фільм, хоч би й тричі заборонений, долає кордони через інтернет, то російські бойовики рано чи пізно все одно потраплять у поле зору українця.

І тут постає інша проблема. Чи варто забороняти геть усю російську фільмову продукцію? Я вважаю, що ні. Бо знімаються у Росії і такі фільми, які можуть впливати на українського глядача як та сама контрпропаганда, демонструючи закостенілий совок, в якому Росія сидить по вуха, показуючи жахливо занедбану глибинку, бідну, опущену провінцію, де для людей нема жодних перспектив.

Та от я не певен, чи наші канали закуплять саме такі російські фільми, як "Дурак", "Левіафан", "Бабуся", "Ліля назавжди" чи документальні "Подорож з Петербургу до Москви: особливий шлях" та "Рубльовка, або Дорога щасливих".

Концентрація духовного занепаду, безпросвітного п´янства і провінційної безвиході там зашкалює. Один із героїв фільму "Дурак" каже: "Мы живем, как свиньи, и дохнем, как свиньи, и все потому, что мы друг другу никто".

Натомість нам показують фантазійну легенду про хокеїста Харламова, яка є примітивним плагіатом американського фільму про хокей "Диво" 2004-го року.

А заки ми чухаємося, росіяни уже сотворили свіжак про війну на Даунбасі. Називається "Военный корреспондент". Там, звичайно ж, діють українські нацисти і фашисти, які вбачають у Третьому Рейху багато доброго. Саме так тлумачить свої "фашистські" погляди американському журналістові українська націоналістка і героїня фільму. Так, між нами, то ця націоналістка, вочевидь, мала б асоціюватися в російського глядача з відомою співачкою Настасією Приходько – надто вже вона подібна.

Дівчина з групою "нациків", театралізовано розмахуючи прапорами, волає "Москаляку на гілляку". Але що фільм знято за копійки, то кричать усе це вони в пустоту. Фільмарі навіть про масовку не подбали.

А ще там бєженци плюють на полонених укропів і б´ють їх з криком "бандєравци". А б´ють тому, що укропи бомблять мирних жителів. Всюди гори трупів, багато крові і страхіть.

Я вже навіть не дивуюся, що у цій примітивній агітці знялися деякі українці. І не здивуюся, якщо вони згодом, як і Ступка-молодший, після того, як зіграв командира УПА, алкоголіка, вигулькнуть і в українських фільмах. Жити ж якось треба. За умови, що вони колись доживуть до українських фільмів.

Ні, дивитися цей фаст-фуд повністю я не став, прокрутив швиденько і вирішив припудрити враження американським серіалом "Банші", в якому діє страшний мафійозі-укроп на прізвище Ребіт. Майже Лев Ребет, убитий чекістами. У другому сезоні, щоб я скис, вигулькне якийсь Бандер або Шухвіч. А в третьому чого доброго – Яріч. Але я дуже рідко дивлюся наступні сезони, бо вони зазвичай знімаються за принципом "тупий, тупіший і ще тупіший".

А що робити? Що робити, якщо фільми з позначкою "Украина" супроводжуються уточненням "перевод не требуется", бо всьо на общєпонятном. І де я маю почути щиру українську мову? Ну, власне: у "Ваєннам карєспандєнтє"!

Там якраз лунає щира українська мова з закадровим перекладом. Переклад, правда, специфічний. Гасло "Москаляку на гілляку" звучить так: "Маскалєй на вісєліцу".

Теперички як моя кохана скаже: "Та йди нарешті пообтинай тоті гілляки на горіхові", я чемно перепитаю: "Ти маєш на увазі ті шибениці, на яких ми недавно пару кацапів повісили? Мені вони завше правили за флюгери, бо показували, куди вітер віє. Дуже шкода з ними прощатися".

Що й казати – мабуть, я надто сентиментальний.