Читана-перечитана казка – стара, як прадавній дід, що йшов тим лісом, проста, як рукавичка, що вже безліч разів нечутно падала в сніг слушної хвилини, коли озивалися перші казкові кроки, – рип-рип, і знову хтось, наче той зайчик, нашорошував вуха: зараз буде Казка! Проста, але тільки на перший погляд. Казка найвищого ґатунку, перевірена часом, коштовність, якщо змогла не загубитися у примхах непередбачуваної усної традиції. Архаїчна забавка, якою сучасні немовлята починають гратися раніше, ніж усвідомлюють себе, а потім вважають, що знали її завжди. Так, це я про «Рукавичку».

Мишка-Шкряботушка, Жабка-Скрекотушка, Зайчик-Побігайчик та всі-всі-всі. Ось визирають разом, ніби кличуть: «Залазь швидше до нас, буде не дуже зручно, але неодмінно тепло й цікаво». Саме те, що в усі часи потрібно дітям. «Рукавичка», що будь-кому завжди пасуватиме за розміром. Ось тільки оздобити її можна по-різному. Так, що стара, як дерев’яна колиска, казка заграє у дитячій свідомості знайомими з повсякдення образами й навіть формуватиме смак до вибору дитячих книжок у батьків. Бо дідова рукавичка – хоча й цікава річ, та не завжди приверне увагу маляти, якщо її не можна, наприклад, натягнути чи бодай понюхати. Та й батькам, яким доводиться щоденно, разів із 10 поспіль, читати казки малюкам, хочеться теж зацікавитися чимсь у дитячій книжці.

Із цими завданнями у своїх книжках-картинках для малят добре впоралася творча майстерня «Аґрафка». Романа Романишин та Андрій Лесів – сучасні талановиті художники, видання з ілюстраціями яких отримали нагороди на книжкових виставках у різних країнах. Під їхнім чарівним впливом стара дідова «Рукавичка» перетворюється на сучасну плетену пальчатку в задерикуваті різнокольорові смужки з вікнами та дверима. А звичайнісінькі лісові звірі проявляють власну сутність у своєрідній техніці (також плетений колаж), причому й жабці, і мишці, і зайчикові, і навіть кабану з ведмедем дуже пасують ці візерунки, що, наче вияв характерів, сплітаються в кожного по-іншому. А ще всі вони кумедно оселилися кожен у своєму пальчику – і додається детальний план «помешкання», яке малеча може розфарбувати, стаючи в такий спосіб співавтором (-кою) ілюстрацій.

Аґрафчина «Рукавичка» дуже тепла (навіть у неї ж є шубка) й чимсь навіває норвезько-лапландські казкові зимові асоціації. Іноді аж хочеться запропонувати вовчику-братику варган. Можливо, тому, що фонові малюнки за настроєм відсилають до відповідної музики.

«Рукавичка» справді сучасна, проте ця сучасність лише підкреслює архетипність казки. І серед нових, таких естетично привабливих, як на мене, декорацій і дитина, і батьки неодмінно впізнають незмінні казкові настанови: важливість дружніх взаємин, допомоги одне одному, теплоти дому, коли живеш великою родиною. Старі нові істини, на яких дитина зростатиме, розуміючи, що стара казка – то дуже цікава сучасна забавка, яка з часом перетвориться на цілком серйозні пріоритети й цінності дорослої людини.

До того ж саме в найменших шанувальників казок і «Рукавичка», й аґрафчина «Ріпка», яка нічим не поступається першій за новаторським рішенням (інакше то була б не «Аґрафка»), сформують новий погляд на українську дитячу казку-картинку, виховають із них нових читачів, чиї смаки будуть далекі від ширвжитку, яким, на жаль, дуже рясно тепер заповнена ніша книжки-іграшки.

«Рожеве – дівчаткам, блакитне – хлопчикам» – саме з таким гаслом асоціюються нині книжки-картинки багатьох книгарень, особливо в маленьких містечках. Романа Романишин та Андрій Лесів узялися за сміливий експеримент: чимало змінити в головах дорослих при виборі дитячих видань, адже не таємниця, що попит на дитячу літературу передовсім визначають дорослі. Проте мене як маму малих читайликів тішить спостереження, що таких творчих і зроблених із повагою до дітлахів українських книжок-картинок стає дедалі більше. До речі, і художньою, і літературною традицією вони з багатьох причин простіші для сприйняття, ніж деякі перекладені горталки.

Аліна Штефан