Що може бути складнішим завданням для дорослої поважної людини, аніж написати цікаву для дитини книжку? Хіба що написати цікаву для дитини книжку з історії. В юного покоління надзвичайно гострий нюх на ситуації, коли хтось зі старших прагне чогось їх навчити чи просто поділитися корисною інформацією. Попри природну допитливість, сучасних дітлахів аж верне від запорошених віковою історією фактів. Навіщо тримати в голові відомості, які в разі потреби за секунду в повному обсязі видасть рідний смартфон? Але є й приємна новина: самим інтернетом життя не обмежується, і в пошуках нових вражень молодь хоч інколи, та все ж полишає теплі домівки. Певно, тому й узялися до роботи Анастасія Денисенко, Олена Старанчук та Олег Грищенко, внаслідок чого з’явилося вчасне й дотепне видання – путівник «Мій маленький Київ».

«Мій маленький Київ» – перша ластівка в серії путівників для дітей по містах України. Маршрут №1 проведе читача (якого видавці намагаються спонукати перейти в іпостась активного дослідника) від Золотих воріт й аж до низу Андріївського узвозу. Перше, що впадає в око при ознайомленні з книжкою, – її абсолютна сучасність. Автори добре орієнтуються в процесах, які відбуваються нині в дитячому середовищі, і це найбільше помітно на візуальному оформленні видання. Ілюстрації, зроблені у стилістиці швидких скетчів, співіснують із продуманими й деталізованими елементами та доповнені розкішною типографікою – саме такою, якою приваблюють вітрини київських кав’ярень і мотиваційні фото, що ними сповнені Instagram та Pinterest. Таким чином автори зняли перший бар’єр на шляху до сприйняття цього тексту сучасним юнацтвом.

За другим кроком вони оминули ще одну пастку, в яку традиційно потрапляють творці «корисних» книжок, а саме – перенасичення інформацією. Одразу видно, що завдання путівника – витягнути молодь на прогулянку, зацікавити, запустити пізнавальний процес, а не замінити екскурсію детальним описом того, що там можна побачити. Такий підхід до адресата оригінальний: читачу несподівано дається повна свобода в тому, якою кількістю інформації обмежитись у мандрівці. Разом із тим, путівник пропонує традиційні способи інтерактивного спілкування, зокрема, можливість розмалювати святкове вбрання Ярослава Мудрого, по цифрах заповнити кольором зображення фрески з Софійського собору, знайти на фасадах вулиці Ярославів Вал вказані декоративні елементи чи провести лабіринтом центральних вуличок пожежну команду від станції до місця загорання.

Мій захват від цього видання був би абсолютним, якби філологічне око двічі не перечепилося через текст. Першим спантеличило мене речення на початку книжки: «Київ став столицею незалежної України, яку очолює міський голова – мер міста». Гадаю, що при перевиданні варто якось обійти цю звичну для складних речень проблему підрядності. Так само, як і замінити слово «водопровід» на «водогін» – бо ж увесь путівник живе сучасністю, одна з ознак якої – потяг до зменшення кількості зросійщених словоформ. Утім, ці дрібниці не можуть заперечити факту, що «Мій маленький Київ» підкорив моє серце й змусив нетерпляче чекати, коли ж з’являться подібні путівники іншими маршрутами й іншими містами.

 Анна Третяк