Тим, хто вважає Спiлку письменників організацією, що пережила саму себе, її керівник відповідає: інтелектуальний і творчий потенціал Спiлки можна і потрібно використовувати для вирішення українських суспільних проблем.Критичний момент

— Михайле, виступаючи на з’їзді, ви сказали, що готові взяти на себе відповідальність за долю Спiлки письменників. Це був пафос оратора?

— Так, я сказав про відповідальність, і це не високі слова, зараз Спiлка перебуває у надзвичайно складному становищі. І матеріально, й організаційно, та й сам дух Спiлки дуже далекий від творчого. По-перше, не зрозуміла ситуація з бюджетним фінансуванням.

— Вас держбюджет фінансував?

— Чіткої фіксованої цифри не було, щороку обсяг фінансування змінювався, до речі, у бік зменшення. В середньому йшлося про півтора мільйона на рік. Але на наступний рік цілком можливо, що не буде жодної бюджетної копійки. І не лише для Спiлки письменників, а й для інших національних творчих спілок. Це перша загроза. Друга загроза та, що у Спiлки дуже великі борги. Частково вони ще з часів Яворівського тягнуться. За результатами його правління у нас не лише боргові клопоти, а й майнові. Вчора, у перший мій робочий день на посаді голови Спiлки, мені поклали на стіл ось цілу папку з листами з господарських судів стосовно спілчанського майна. Наприклад, ми судимося за повернення нам частини приміщення Спiлки ось тут, на Банковій, а це майже 400 квадратних метрів, які за часів Яворівського було здано в оренду, а тепер орендар через суди намагається їх у нас забрати.

Але майнові й фінансові питання — ще не весь клопіт. Нас турбує ситуація в Спілці як у творчій організації. Спiлка фактично вкрай розбалансована.

— На вашому з’їзді 29 листопада лунали пропозиції щодо її самоліквідації.

— Це були, швидше, емоційні заяви. Але у Спілці дійсно існують центробіжні тенденції, які можуть призвести до її розколу. Питання сьогодні стоїть таким чином: або ми Спiлку рятуємо і вирулюємо з моря цих проблем, або ми далі опускаємося донизу.

— А навіщо рятувати Спiлку, цей радянський рудимент? І чому платники податків повинні вас утримувати? Утримувати цей клуб джентльменів, переважна більшість яких колись там щось написала, сумнівно-радянське, а зараз узагалі не пише, а так, пописує для власного вжитку?

— Оцінив ваш похмурий гумор. Насправді як у Спілці, так і поза нею є багато талановитих письменників. Зазвичай запитання про доцільність Спiлки ставлять люди, які не є членами Спiлки, не є навіть письменниками. Всередині Спiлки це питання мало хто порушує. Це перше. Друге. Для української влади культура ніколи не була пріоритетом. І зараз культура на задвірках, недарма нас не хочуть фінансувати. Байдужість до культури держава демонструє в той момент, коли всім очевидно, що причини війни, анексії Криму, багатьох наших негараздів якраз у тому, що держава абсолютно не займалася пропагандистською, ідеологічною складовою, використовуючи, зокрема, інтелектуальні і творчі можливості Спiлки письменників. Потрібно ставити питання не про ліквідацію цього бастіону української культури, який іще якось тримається, а ставити питання, щоб посилити і використати його потенціал для вирішення певних суспільних проблем.

— Вибачте, але на з’їзді сиділи люди здебiльшого глибокого пенсійного віку. Вони вже самі є проблемою і для Спiлки, і для суспільства.

— Бачите, коли культура у країні в такому загоні, Спiлка повинна взяти на себе турботу про старших письменників у соціальному розумінні. У нас існують певні можливості, щоб допомогти їм.

І ще. Чомусь, коли говорять про доцільність чи недоцільність існування Спiлки, забувають ось про який момент: Спiлка — це не виробництво, це справді своєрідний клуб для людей, які об’єднані словом, літературою. Це можливість спiлкування, полеміки, дискусій. Творчим особистостям це дуже потрібно.

Це, звичайно, не всі аргументи на користь Спiлки. Я головні назвав.

Ну а щодо поважного віку членів Спiлки, це теж одна з наших гострих проблем. Молодих письменників у спілці дуже мало, хоча вони є в літературі. У Спілці, на жаль, утворився розрив між поколіннями українських письменників. А треба, щоб вона була цікавою для молодих. Щоб саме у спілці проводилися їхні творчі вечори, презентації, літературні читання. Щоб вона стала для них тим середовищем, в якому молодь могла б творчо розвиватися.

Антикризовий менеджмент

— Як ви збираєтеся перетворювати Спiлку у справді корисну для суспільства творчу організацію?

— Відповідна програма буде надрукована в «Літературній Україні». Йдеться про кілька стратегічних напрямів. Насамперед, про книговидання і книгорозповсюдження. Я хочу організувати в Спілці постійно діючу робочу групу, до якої будуть входити письменники, відповідні структури Мінкультури, видавці, щоб просувати законопроекти, які працювали б на українську книгу. Ми повинні добитися пільг і преференцій для видавців і розповсюджувачів української книжки. Сьогодні ми ставимо питання про створення агенції з промоції української книжки. Бо нині кожен письменник займається цим у приватному порядку. Письменники їздять у регіони виступати перед читачами, дослухатися до людей, і я на своєму прикладі переконався, як радо люди їх зустрічають. Під час цих заходів дуже активно продаються книжки, відбуваються знайомства, спiлкування. Насправді запит є на подібні речі. Якщо ми створимо відповідну службу з промоції книжки, це піде тільки на користь і українським читачам, і письменникам. Плануються й інші кроки в цьому напрямi. Впевнений, ви скоро про них почуєте.

— А як щодо просування української книжки за кордоном? Бо там знають хіба що Забужко, Голобородька, Андруховича, ну, може, ще кількох українських авторів, які прорвалися до закордонного читача зовсім, до речі, не завдяки спілці.

— Нам справді дуже треба пожвавити те, що називається міжнародним співробітництвом. Потрібно налагодити контакти з письменниками і видавцями з інших країн, треба, щоб було живе спiлкування. Бо поки що справді кожен наш письменник проривається за кордон власними зусиллями — в когось виходить, а в когось ні. Прикро, коли не виходить у талановитих. Спiлка повинна їм допомогти. Ми, до речі, готуємо спеціальну концепцію міжнародної діяльності, думаю, що справа зрушиться з мертвої точки.

— Ви говорили, що Спiлка як громадська організація повинна долучитися до ідеологічної роботи в суспільстві. Як, наприклад?

— Наприклад, ми обов’язково будемо ініціювати певні суспільні кроки у вирішенні мовного питання. Бо процес зросійщення нашого мовного й інформаційного середовища в останні півроку триває і не без благословення керівництва держави. Спiлка має достатньо ресурсів, щоб вплинути у мовному питанні на громадську думку.

— На втілення усіх цих задумів потрібні гроші. Як будете їх заробляти?

— Ми після з’їзду з першого робочого дня зайнялися ревізією ресурсів. Мусимо знати, що в нас є, знати чітку реальну картину. Треба в цих ресурсах навести системний порядок і гроші використовувати для потреб Спiлки. Наші гроші фактично — це орендна плата за спілчанські об’єкти нерухомості.

— Що зараз зi спілчанською нерухомістю в Криму?

— У Криму в нас два об’єкти майнових — Будинок творчості письменників у Ялті і комплекс у Коктебелі. Ялта втрачена Спiлкою була по суті ще до 2014 року. І втрачена через каламутні оборудки тодішнього керівництва Спiлки з орендарями. А тепер, наскільки мені відомо, в приміщенні Будинку творчості письменників порядкує кримська самооборона. В Коктебелі майно взагалі розділено майже на 20 об’єктів, у кожного з яких свій орендар. І з кожним орендарем окремий клопіт. Більшість iз них нічого не платить, навіть на контакт не виходять. У нас важелів впливу на них немає.

— Свого часу Яворівського багато і голосно звинувачували в оборудках із майном Спiлки. Ви особисто теж. Тепер майно буде у вашому підпорядкуванні, а це велика спокуса.

— Коли я виступав перед працівниками Спiлки у перший робочий день, я сказав: ми можемо помилятися, і нам люди це вибачать, зрозуміють і підтримають, але за двох умов: якщо ми не будемо красти і якщо будуть реальні результати нашої роботи. Я збираюся невідступно дотримуватися принципу прозорості в наших діях і демократичних методів у діяльності Спiлки. До правління Спiлки за рішенням з’їзду увійшли авторитетні шановані письменники. Такий склад правління не дозволить голові й секретаріату шахраювати в ручному режимі, в келейному форматі. Бо тільки через правління проходитимуть основні рішення життєдіяльності Спiлки, в основному майнові.

А при такому правлінні і його голова повинен демонструвати відповідні якості — чесність, гідність. Це дуже суттєво.

— Дай Боже. До обрання вас головою правління Спiлки ви були головним редактором «Української літературної газети». Будете й надалі ним залишатися?

— Буду, бо ця газета — моє дитя, було б нечесно її залишити, бо я цю газету ставив на ноги. І багато в чому завдяки їй моє життя склалося так, як склалося. Я завжди хотів реалізуватися як журналіст і письменник, поки що мені це вдається: я редагую газету, зараз готую до друку нову книжку публіцистики. І ось життя так склалося, що став на чолі Спiлки.

— Ну могли б і відмовитися від честі.

— Якби я відмовлявся, це було б нещиро.

ДОВІДКА «УМ»

Михайло Сидоржевський

Народився 1958 року на Житомирщині. Закінчив факультет журналістики КНУ ім. Шевченка.

Членом Національної спiлки письменників став у 2006 році. У 2012 році став секретарем НСПУ, головою київської міської організації Спiлки.

29 листопада 2014 року обраний головою НСПУ.

Автор численних публіцистичних збірок, публікацій на теми культури, політики, літератури, історії,.

Лауреат Літературної премії імені Миколи Гоголя.