Re: цензії

– Тату! В нас була імперія? – в очах малого захват і подив. Ще би – адже він часто грає в комп´ютерні війни, воюючи з різноманітними імперіями. А тут раптом вигулькує СВОЯ!

– У нас було дві імперії. Одна Австрійська, у столиці якої ми зараз перебуваємо, а друга – Російська, у столиці якої ми не будемо ніколи.

– Чому?

– Тому що з Російською імперією ми у стані війни. Але навіть коли ця війна закінчиться, українцям туди їздити не захочеться.

– Тату, розкажи мені про ті дві імперії.

– Ці дві імперії, як дві сестри у казці: одна добра, друга погана. Одна відчувала вдячність, друга – навпаки ненавиділа і досі ненавидить нас. Хоча українці дуже багато зробили для розвитку і процвітання обох імперій. Для Російської імперії ми завоювали Урал, Сибір, Кавказ, Крим, Кубань, Середню Азію і Далекий Схід. Для Російської імперії ми захоплювали Річ Посполиту й Прибалтику, частину Пруссії і Карелію. Для Австрійської імперії українці воювали на багатьох фронтах і проти Наполеона, і проти гарібальдійців в Італії, і проти пруссаків, і проти турків. Ми придушували повстання в Угорщині в 1848, ми визволяли Відень і Бєлград від турків. Ми були там всюди разом з іншими народами Австрійської імперії. Ми – творці двох імперій. І я не бачу причини, щоб цим не пишатися.

Звичайно, хтось може дорікнути, що це в мене певна ознака меншовартості. Але я думаю, що меншовартість проявляється якраз тоді, коли ми забиваємося у свій вишневий садок і шукаємо якихось міфічних коренів у містифікованій "Книзі Велеса" чи в літописах, романтизуючи своє прадавнє, знову ж таки імперське, минуле. Тоді, коли були великою державою, і Олег свого щита прибивав на воротах Царгорода. Ну, потім можна згадати, "ще як були ми козаками" та й все. А далі – пустота.

Розбійники Довбуш і Кармелюк, яких витягла на світ Божий більшовицька пропаганда, відбіливши від гріхів, якось не тягнуть на народних героїв. Не допомагає цьому і вигадка доморощених патріотів про те, що Кармелюк був людиною освіченою і знав кілька мов. Що ж, тоді і моя неписьменна прабабуся могла теж вважатися освіченою людиною, бо володіла крім рідної, польською, німецькою та їдишем. А читати могла тільки банкноти.

А тим часом інші народи, які були під Габсбургами, геть не відцуралися тієї своєї начебто підневільної історії. Про підневільність можна почути хіба що від російських шовіністів. Які аж захлинаються у своїй люті до всього українського і, так само, як і Солженіцин, свято вірять у те, що українців і українську мову вигадали австрійці на зло москалям.

Що австрійці позитивно спричинилися до розвитку української мови і української ідентичності – відома річ. Австрія принаймні не забороняла української преси, школи, церкви. Вона заборонила вживати такі не надто престижні терміни як "уніати" й "попи", замінивши їх на "греко-католиків" і "парохів". А для малограмотних галицьких священиків навіть організувала у Відні навчання.

У Північній Хорватії, яка теж була під Австрією, можна натрапити на багато свідчень зворушливої симпатії хорватів до Габсбургів. На курортах можна побачити на лавочках таблички "Тут сидів цісар Франц-Йосиф", "Тут любила відпочивати цісарева Єлизавета". На подібні приклади можна натрапити і в Словаччині, і в Чехії.

І треба сказати, що усі австрійські можновладці, які провідували Галичину, обов´язково вивчали бодай кілька фраз українською мовою. А Вільгельм Габсбург, лаштуючись на український престол, настільки досконало вивчив українську, що видав цілу збірку віршів.

Нічого такого не можна пригадати про російських царів і царедворців. Усі вони вважали хохлів за щось другорядне, за якесь непорозуміння, яке будь-що треба виправити.

Російська імперія, використовуючи нас, завжди намагалася асимілювати. Це непероборне бажання сидить у кожному російському шовіністові. Тому й не дивно, що Путін і сам вірить у ті небилиці, які він розповідає то про історію України, то про історію Казахстану. Україна для нього "лоскутноє государство", тобто таке, що зібране з клаптиків. Так, ніби є яка-небудь інша держава, не зібрана з клаптиків. Хіба не збиралися докупи Німеччина, Італія, Франція, Великобританія? Не зібраними з клаптиків можна назвати хіба карликові держави, а всі решта, у тому числі й Росія, нарощували свої території упродовж віків.

– Тепер у нас нема імперії? – запитує Лесик.

– Ні. Усе завойоване нами для Австрії уже давно розпалося. А те, що ми завоювали для Росії, ще на місці.

– О, то ми можемо претендувати на завойовані землі?

– Можемо. І коли-небудь будемо. І це вже буде, мабуть, вирішувати твоє покоління.

Ми йдемо з сином далі і зупиняємося біля величного пам´ятника Марії-Терезії, яка сидить на троні, а трохи нижче з чотирьох боків – славетні австрійські генерали на конях.

– А оце наша перша імператриця Марія-Терезія. – Ого, яка велика! Та вона більша за коня.

– Так не можна казати про імператрицю.

– Вона була добра?

– Якщо порівняти з будь-якою царицею, то взагалі янгол. Та й без порівняння вона було файна кобіта. Можемо бути вдячні їй бодай за те, що відібрала у турків Буковину.

P.S. Дружина з сином приїхали до Відня потягом Москва-Братислава. З Братислави до Відня лише година. Але усі причіпні вагони, якими українці могли потрапляти в міста Східної Європи, російські. Провідники в шоці: з наступного року Росія ці вагони знімає.

І от як, скажіть, я маю тепер провідувати міста і столиці моєї колишньої доброї імперії, якщо українська залізниця причіпних вагонів у тих напрямках не має?