Син моїх друзів – міліціонер. Служив у Луганську. Влітку виїхав на "українську територію". Пройшов перевірку, далі служить. Стояв на блокпостах під Рубіжним та Лисичанськом. Сидів під обстрілами "Граду". Ледь не посивів, - говорить. Звісно, говорить не так, говорить суржиком – чуть не посідів. Частина його колег лишилися служити в Луганську, але більшість виїхали. Зідзвонюєшся з луганськими? – питаю. Та ні, - ображається він, - ми тепер по різні боки. Їм не можна сюди, мені не можна туди. Встигає розповісти все це дорогою до вокзалу. Сидить за кермом, на блокпостах показує своє посвідчення, після чого машину навіть не перевіряють – хоч трупи нею вивозь. Ще кілька днів у відпустці. Потім повертається назад, під обстріли. Про політику не говорить, політикою не цікавиться. Звичайний міліціонер – український паспорт, луганська прописка.

З Сєвєродонецька виїжджаємо з Віталієм. Він сам кримський. На Донбасі живе кілька років. Коли до міста ввійшли сепаратисти, змушений був тікати. Ось тут, показує на будинок, був їхній штаб, у них там була катівня, всі стіни в крові. А керував усім депутат від комуністів. Зараз він кудись утік, - додає. На вибори, мабуть, - припускаю. Переїздимо понтонний міст. Гвардійці, побачивши в його паспорті місце прописки, звіряють зі своїми списками – чи не сепаратист часом. Віталій ображається. Я, говорить, в інших списках був, розстрільних. Гвардійці дивляться на нього з інтересом. В Криму у Віталія лишився дорослий син. Телефонує, розповідає, що зник його приятель, кримський татарин. Напередодні в місті джип Віталія зупинили військові. Автомати, даішники, розбірки. Комендантська година. Розповідає про це з гумором. Військових не боїться. Причому, жодних.

По обіді зідзвонюємося з Олегом. Він трішки запізнюється, але все ж приїжджає. Минулої зими був у місцевій раді чи не єдиним опозиційним депутатом. Пам´ятаю, їхали з ним наприкінці грудня на Донецьк – дорога була довгою, говорили про все на світі. Навесні в нього були проблеми. Потім записався добровольцем. Востаннє ми з ним бачились у них на базі під Чугуєвим – розбита вулиця, темні багатоповерхівки, військові стоять довкола столу, говорять, перебиваючи одне одного – щодня чекають відправки на Щастя, щось доводять, щось пояснюють, більшість добровольці, більшість місцеві, харківські. Потім Олега відкомандирували додому – очолювати міськраду. Хоча далі вважається військовим. Такий дивний сюжет. Говоримо про біженців, про волонтерів. Обіцяє допомогти.

Тут ось мій давній хороший приятель Сашко Бойченко вкотре пройшовся по нас, східняках. Ну, мені зокрема дісталося. У нас із ним давні дискусії щодо того, де мають проходити кордони Великої України. Дискусії мирні, відразу зазначу. Скажімо, він закидає, що "ніхто в нашому письменстві не підносить так послідовно й на такі метафоричні висоти всіляких позбавлених історичної перспективи олігофренів", як це роблю я. І що, мовляв, "неандертальці либонь теж "не більше за інших" заслуговували на зникнення: любили місця свого проживання, дбали про дітей, хотіли спокою, впевненості і стабільності. Ось тільки не вміли своїм недорозвиненим мозком зрозуміти, що світ, у якому вони живуть, не стоїть на місці і постійно змінюється". І що, відповідно, "так само мусять зникнути тепер представники людського підвиду "гомо совєтікус", якими вщерть заселений (чи був заселений) оспіваний Жаданом Донбас". Оскільки, "еволюція – штука безжальна".

Мені в цьому випадку особливо зворушливим видається уточнення "чи був заселений": справді, на Донбасі останнім часом "представників людського підвиду" так чи інакше стало менше – хтось виїхав, декого просто вбило. Еволюція – штука, дійсно, безжальна. І коректувальники теж безжальні. Добре, іноді думаю я, мати добре серце й залізні нерви – дивитися, як "Градами" вибивають неандертальців і говорити при цьому про еволюцію, робити історичні порівняння та геополітичні припущення, відмовляючи комусь у праві на подальше співіснування з тобою в цьому прекрасному справедливому світі. Ось лише в неандертальців чомусь немає ні залізних нервів, ні доброго серця. Атрофувались, мабуть. У процесі безжальної еволюції.