Середина жовтня, гострі сонячні промені ще легко прогрівають свіже з ночі повітря, проте надвечір знову стає зимно, хочеться уникати цих протягів, в яких є щось смертельне, щось загрозливе та незворотне. На порожніх степових площинах заховатися особливо немає де, але вдень, доки довкола так багато сонця й пилу, про холод не хочеться думати.

Але бійці на блокпосту, ближче до Щастя, все одно думають – лаштують собі якісь курені з солом´яних блоків, таке собі екологічне житло, зовсім беззахисне серед цього випаленого за літо плаского простору. Від Айдару тягне димами – селяни щось палять, теж готуються до зими. Тут щоосені так, і дими, які відтягує в бік кордону, мали б заспокоювати й нагадувати про мирне життя, що й далі триває. Але все одно мимоволі озираєшся на кожен такий чорний вигин, що підіймається на обрії, думаєш, що там може бути – чи це просто дим, чи не пов´язано це якось із війною.

На блокпостах війна загалом сприймається химерно й незрозуміло – переповнені пасажирами рейсові автобуси, що виїжджають із Луганська, проходячи кілька перевірок, автівки місцевих, напаковані крамом, речами, клунками. Ігор, який тут за старшого, скаржиться: я ж розумію, каже, що все перевірити не можна. Для цього потрібні нормальні умови. А так – хто знає, що тут провозять щодня. Зовні все злагоджено й спокійно – озброєні чоловіки коректно перевіряють мирне населення. Просто при дорозі стоїть вкопана бронетехніка, а мирне населення виглядає дещо напружено. Кожен знаходиться зі свого боку війни, кожен бачить її по-своєму. Порозумітися важко, проїхати блокпост набагато простіше.

В Щасті спілкуємось із нашою частиною, харків´янами. Розповідають, що зранку прилетіло сім мін. Нині, говорять, спокійно. Місто порожнє, на вулицях майже нікого, лише армійські машини. Єдине пожвавлення коло приватбанківського банкомату. Переважно пенсіонери. Завозимо з волонтерами речі до місцевого інтернату. Їм тут, схоже, й до війни не надто весело велося, а нині й взагалі печально. Військові діляться харчами. Діти зовсім не соромляться, сміються. Пропонуємо їм поспівати, вони підхоплюють, підспівують "Червону руту", дехто справді знає слова. Чемно беруть цукерки, не сваряться. Звичайні діти. Хороші. Кинуті всіма. Звичайний інтернат. У прифронтовому місті.

На базі у військових Віка, волонтер, пояснює: якщо почне стріляти снайпер, ховатися краще туди – показує рукою праворуч, де в тіні стоять видрані з актового залу стільці, - тому що стріляти, скоріше за все, будуть он звідти, - показує в бік багатоповерхівок, що нависають над базою.

Дорогою назад перетинаємось зі зв´язківцями, львів´янами. Командир говорить із нами чистою російською, потім переходить таки на українську. Чути, що саме вона для нього є рідною. Дякує волонтерам, говорить, що без них було б узагалі погано. Від ліків відмовляється, каже, що всім забезпечені. Віддайте тим, кому потрібніше, каже. Від теплих бушлатів теж відмовляється. Втім, згадує про одного зі своїх бійців. О, говорить, він же нещодавно десь свій загубив. Якщо можна – дайте йому. Боєць дякує, причому не так волонтерам, як командиру, який про нього не забув. Війна, киває командир головою, сьогодні наші сапери на розтяжку натрапили. Двоє двохсотих, троє трьохсотих.

Вздовж усіх доріг, у всіх містах і населених пунктах, на кожному розі й стовпі – політична реклама. Яскраві фарби свіжих плакатів, упевнені погляди політиків, сміливі й красиві гасла. На їхньому тлі зношена й вимащена солдатська форма виглядає особливо сумно. Та й місцеве населення, що поступово переходить на щоденний, важкий і зужитий зимовий одяг, просто губиться на тлі рекламних кольорів. Так, ніби в одному місці перетнулися дві реальності – глянцева, телевізійна, сповнена геополітичних ідей та демократичних зрушень, і справжня, повсякденна – розбиті траси, допотопна бронетехніка, темні поля, перестуджені блокпости.

Реальність на плакатах виглядає справедливою та перспективною. Реальність у жовтневих сутінках виглядає безнадійною. Скоро місцеве населення піде на вибори й проголосує за справедливу реальність плакатів. Себто, ще на кілька років обере собі звичні сутінки.