«Мабуть, мені один ген якийсь особливий дістався від пращурів, що на все дивлюся з іронією», — казав колись Петро Осадчук в одному з інтерв’ю. Він і справді, куди б його не закидала доля — в Одеський обком комсомолу чи в ЦК Компартії України, у парламент чи у Національну спілку письменників — на все дивився з часткою здорового сарказму й іронії. І скрізь писав, писав, писав... Навіть на засіданнях Верховної Ради, куди обирався двічі поспіль. Усі ці гостро-сатиричні перли пізніше увійшли до його збірки «Чуття єдиної провини». Один із них — «Живуть в Україні, як дачники, держави зневаживши суть. Нині там порядкують Табачники, де Тютюнники мусили б буть» — став особливо популярним у розпал «Анти-Табачної кампанії» проти минулого міністра освіти. А всього за життя у Петра Ільковича вийшло більше тридцяти збірок, де переплелися і лірика, і сатира.

Народився Петро Осадчук 2 грудня 1937 року в селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області в селянській родині. У десять років лишився без батька, який загинув десь у Сибіру. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. Після закінчення — вчителював, працював у газеті. У 1967-му його запросили до Одеського обкому комсомолу, пізніше — у відділ культури ЦК Компартії України. Але, попри ідеологічні віяння, і там, і там він намагався всіма силами підтримати і захистити український дух і культуру. «Він був щирим українцем, скрізь говорив правду і завжди сипав іронізмами. Причому вигадував їх на ходу. Любив гостре слово і ніколи не боявся називати речі своїми іменами. Головний редактор «Перця» Михайло Прудник навіть застерігав його, щоб не був таким прямолінійним. А Петро лише сміявся і казав: «Та то ще м’яко сказано», — згадує земляк Осадчука, організатор фестивалю «Лауреат Нобельської премії», письменник із Зарічного, що на Рівненщині, Роман Демчук. До речі, серед численних нагород Петра Осадчука є і диплом лауреата першого Нобельського фестивалю.

До останнього Петро Осадчук очолював приймальну комісію Київської міської організації НСПУ. «Ми його називали «дідусь Осадчук». Він завжди намагався триматися у формі, жартував, хоча хвороба останнім часом таки давалася взнаки. Багато його фраз стали крилатими», — каже секретар Спілки письменників Сергій Пантюк.

Сьогодні ж у Спілці об 11-й годині відбудеться прощання з Петром Осадчуком. Поховають його на Байковому кладовищі поряд із Віктором Барановим, Всеволодом Нестайком, Григором Тютюнником. Тепер він там підніматиме небо над Україною.

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО