Re: цензії

28.04.2025|Ігор Зіньчук
Заборонене кохання
24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій
«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Джерела мови російського тоталітаризму
18.04.2025|Ігор Зіньчук
Роман про бібліотеку, як джерело знань
18.04.2025|Валентина Семеняк, письменниця
За кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
12.04.2025|Андрій Содомора
І ритмів суголосся, й ран...
06.04.2025|Валентина Семеняк
Читаю «Фрактали» і… приміряю до себе
05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
«Ненаситність» Віткація
30.03.2025|Ігор Чорний
Лікарі й шарлатани
Пісня завдовжки у чотири сотні сторінок

Літературний дайджест

15.09.2014|08:26|ТСН.ua

Сергій Жадан. Поети в часи війни

Чи мають поети сьогодні право на голос?

Розпочався цьогорічний форум видавців. Він проходить за доволі печальних і трагічних обставин. У нашій країні вірші ніколи не читалися на тлі воєнних дій, бойових операцій та бомбардувань мирних кварталів. Відповідно, поетам ніколи не траплялося перейматися питанням – наскільки голос поета узагалі є доречним у часи війни, в часи, коли тисячі твоїх співгромадян змушені лишати свої домівки чи перебувати в стані постійного очікування новин із фронту, де знаходяться їхні рідні та близькі.

Наскільки важливим та можливим є існування літератури, музики чи кіно в часи, коли йдеться про існування самої країни, громадянами якої є так само і поети з музикантами. Чи не свідчить у такому разі бажання слухати поезію про небажання дослухатись до голосів зі Сходу, про нерозуміння загальної небезпеки, постійної загрози, що ось уже багато місяців є невід´ємною частиною нашого життя? І чи не слід у такому разі просто відмовитися сьогодні від усього, що напряму не пов´язано з війною? Адже ми маємо справу з війною, ми всі нині так чи інакше вчимося з нею співіснувати – хтось безпосередньо беручи в ній участь, хтось тою чи іншою мірою допомагаючи на відстані, ще хтось – безпечно від неї дистанціюючись. То як у цьому випадку бути з поезією? Що робити з книгами?

Мені щодо цього всього хочеться сказати одну річ. Метою цієї війни є позбавити нас речей, які ми любимо і в які ми віримо. Тож коли ми добровільно від цих речей відмовляємось, ми свідомо визнаємо власну поразку, поразку в цій війні. Я говорю не лише про території, державні кордони та співгромадян, що опинилися нині заручниками ситуації. Я говорю також і про речі, безпосередньо з війною не пов´язані, але так само вплетені в наше життя. Речі, відсутність яких є тотожною нашій відсутності в цьому просторі, в цьому повітрі.

Наскільки наша присутність буде осмисленою та повноцінною без книг, які ми читаємо, віршів, які слухаємо, мови, яка нас формує? І чи в такому разі відмова від усього цього не буде свідчити про відмову від самих себе, про відмову від свого права на це повітря, на цей простір? Адже простір стосується не лише географії та геополітики, він стосується так само мови та поезії. Саме тому, переконаний, поети не мають права замовкати навіть тоді, коли настають, за висловом Брехта, не найкращі часи для лірики. Поети мають говорити, і говорити про війну зокрема. Оскільки загальне мовчання це вже поразка, відмова від себе, відмова від боротьби.

Я чудово розумію, що за допомогою літератури та книговидання війни не виграються й агресор не зупиняється. Але так само розумію, що відмова від літератури теж не свідчить про перемогу. Можливо, саме тому проведення цьогорічного форуму є особливо важливим. Важливим є не відмовлятися від того, що складає для багатьох із нас сенс нашого життя, не треба взагалі відмовлятися від сенсу, від того, в що ми віримо і чого тримаємось. Адже майбутнє цієї країни це не лише надійні кордони – це також упевненість у тому, що надалі цей культурний простір, повітря, яким нам випадає дихати, будуть належати громадянам цієї країни, будуть залежати від нашої віри й нашої любові.

Сьогодні ніхто не може сказати, скільки ще ця війна протриває. Сьогодні ніхто не може передбачити, скількох із нас ця війна торкнеться безпосередньо, напряму, яким чином вона відіб´ється в наших словах, наших діях, нашому розумінні та відчутті цього світу.

Але дуже хочеться, щоби після завершення цієї війни можна було сказати, що коли вона, ця війна, тривала, поети не мовчали – вони говорили, говорили на повен голос, шукали потрібні слова й знаходили необхідні відповіді, намагалися озвучити цей світ, намагалися його зрозуміти, не давали всім нам оглухнути від мовчанки, відчаю та безнадії. І якщо ми всі збережемо в майбутньому нашу здатність говорити й слухати – вже заради цього варто нині триматися нашої музики, нашої мови, наших кольорів і рухів. Навіть в умовах війни. Особливо в умовах війни.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери