Він пройде 11-14 вересня 2014 року. Вийшла книжка у Мистецькій агенції "Наш Формат". 

"Кабульський книгар" є вистражданою книгою для норвезької письменниці Осне Саєрстад. У 2001 році після шеститижневого перебування в загонах бойовиків Північного Альянсу журналістка-поліглотка дісталася до столиці Афганістану. У Кабулі в книгарні письменниця й познайомилася з майбутнім героєм свого скандального роману. Розмови з посивілим власником книгозбірні точилися годинами – про те, як Султан Хан (імена героїв з етичних міркувань письменниця змінила) боровся з диктатом режимів, сидів за ґратами, рятував книги від талібів, які палили унікальні видання, присвячені культурі й мистецтву зруйнованої війнами країни. Осне Саєрстад настільки вразили розповіді торговця-патріота, що вона вирішила написати про нього і його країну книгу. Для цього спитала дозволу пожити деякий час у колі його сім´ї – й отримала згоду і свою "кабульську весну" у маленькій хрущовці численної родини.

Скандал вибухнув після публікації роману. Хан через одну зі своїх дружин звинуватив письменницю в тому, що вона описала приватне життя їхньої родини і спаплюжила честь поважного сімейства. В очах західного світу звинувачення звучить цілком правдоподібно – межі приватності в цивілізованому світі юридично чітко визначені. Інша річ – ісламські традиції, релігійні догми і – літературний жанр. "Кабульський книгар" не є документальним, а таки художнім текстом. Хоч події в романі тісно пов´язані з розповідями членів родини, в якій журналістка прожила заледве не п´ять місяців, однак без авторських домислів не обійшлося. І хоч Осне Саєрстад в передмові наголошує, що почуття героїнь і героїв відтворювала з їхніх же розповідей (а спілкувалися англійською), це не стало аргументом у суді ні для Султана Хана, ні для жінок, гірку долю яких письменниця проникливо описала.

Своє життя героїні роману проживають у запиленій забрьоханій паранджі, побутовій рутині і таємних мріях про велике кохання. Однак нічого в своєму житті не мають права змінити без вказівок чоловіка. Вони – його рабині у прямому сенсі слова, навіть посуд і страви для вечері обирає Султан. Його освіченість, інтелігентність і знання англійської не рятують ані його сестер, ані дружин, ані навіть матері – від домашнього тирана-управителя. Його сини не навчаються, а працюють з ранку до вечора і люто ненавидять книги, бо сімейний бізнес украв їхнє дитинство. Один із хлопців звинувачує "свинячі закони" своєї країни у всіх своїх бідах і нещастях. Вони давно мріють вирватися на волю у цивілізований світ, де жінки вбираються в спідниці і вільно розмовляють на вулиці з чоловіками, де цілодобово в квартирах є вода й електрика і ще там можна купити алкоголь – і жоден мулла тебе за це не покарає. Навіть війна в їхньому житті стала звичним явищем, настільки, що єдине, що їх лякає по-справжньому – це гнів Султана. Проте вийти за межі родинного ґетто наважується лише рідний брат Султана, а інші потайки бачаться з ним, аби не дізнався батько сімейства. Обмежений розум і побутове мислення персонажів роману викликають співчуття і безліч питань. Якщо ці жінки десятиліттями живуть у тісній квартирі, їдять і сплять, сплять і їдять, народжують-народжують і світу білого не бачать, то нічого більше їм і не треба? Жодні книжки про культуру й мистецтво їм не потрібні. Ці фоліанти лежать за склом в єдиній у квартирі шафі й жодна з романтичних героїнь їх так і не наважилась розгорнути.

Інна КОРНЕЛЮК