Re: цензії

Пригадую, як у дитинстві запитала мене якась жінка: "Каторий час", а я відповів: "Пєрвая гадіна". Мені було років 15 і я почепив на руку татового годинника.

З моєї пам´яті багато чого стерлося, а чомусь оця пригода залишилася. Мабуть, тому, що я відтоді намагався не відповідати російською на російське звернення. Правда, це не завжди вдавалося.

У моїй школі №16 у Франківську були й російські класи, учні яких вирізнялися агресивністю. Частина з них була українцями зі Сходу, але були й росіяни. Ці останні вимагали, щоб із ними розмовляти російською. Я ніколи не чув, аби хтось із українців вимагав, щоб із ним розмовляли українською. Бо це вважалося б націоналізмом. Це було небезпечно.

У 1971 році група студентів мого курсу потрапила на практику в піонерський табір у Брюховичах під Львовом. Директор і старша піонервожата були з Мінська і розмовляли російською. Відтак усі наші практиканти у ролі піонервожатих теж перейшли на російську. І я, щоб не виглядати білою вороною, теж. Як і бідні діти зі Львівщини.

Одного разу директор запросив нас до себе на посиденьки за чаркою вина і, вийнявши з шухляди газету "Вільна Україна", дуже дивувався, що газета має таку назву. Йому навіть вдалося вичитати щось поміж рядків, що на його думку, відверто просякло націоналізмом. Те "щось" насправді було невинним повідомленням про те, що у львівському театрі відбулася вистава "Невольник". Він не мав зеленого поняття, що то за вистава, але уже сама назва його обурила.

Ми всі мовчали. Я теж. Я мовчав до 1972 року. А коли врешті порушив мовчанку, мене викликали в КГБ.

Я ненавидів окупантів, бо від їхніх рук загинуло більше десятка членів моєї родини. Для прикладу, від німецьких рук – жодного.

Але доводилося цією мовою багато чого читати. Однак поезію – з якою ти мовби зостаєшся наодинці і яку перепускаєш через себе – я російською не сприймав. То не була МОВА БОГІВ. Для мене інтимнішою була польська або чеська, не кажучи про українську.

Але у світлі сучасних подій чи можу я називати російську "мовою окупанта", якщо цією мовою спілкувалося багато майданівців, а зараз багато хто воює на Сході? Мабуть, некоректно. А однак, коли я роблю зауваження таксистові, що він слухає кацапську попсу, то вживаю саме вираз "мова окупанта".

Як бути з цим далі?

І я навіть бачу як. Колись була така сербо-хорватська мова. Де вона зараз? Її нема. Вона розпалася на сербську, хорватську, чорногорську і боснійську. При чому розпалася у 1990-х. Після війни. Коли усі ці народи зненавиділи один одного.

Російська мова в Україні відрізняється від кацапської в Росії. Згадаймо такі нюанси, як уже класичний "поребрик". То чи не може так статися, що росіяни і російськомовні в Україні – ті що русо- і жидобандерівці – захочуть назвати свою мову якось інакше? А відмінності між сербською і чорногорською приблизно такі самі, як між кацапською і російською в Україні. Хоча з часом ці відмінності будуть поглиблюватися.

Тут одразу постає ще одна проблема: як називати нам українських росіян. Адже вони живуть не в Росії, то чому мають бути РОСІЯ-нами? А "русскій" – ще гірше, бо цей присвійний прикметник.

А однак при всій повазі до українських росіян, я не можу не звернути увагу на те, що в Україні попри все відбувається тотальна русифікація. Канали російські поступово зникають. А як бути з українськими каналами?

Ось маленький моніторинг цифрових каналів, які я маю.

2 серпня. Субота. Ранок. Десята – десята двадцять.

Україна, 1+1, НТН, ZOOM, 2+2, BUSINES, Кіноточка, Банк ТБ, Вінтаж, Ескулап – фільми та серіали російською.

К-1, Ентер-фільм, ТЕТ, К-2, Новий – російськомовні мультфільми.

XSPORT – бокс російською.

ICTV – шоу "Звйозди ЮТУБ" російською. За 1 хвилину я почув "блін" і "пашол нах". Це так ведучий, імітуючи вимову кавказця, коментував котячі забави. І це субота! Ранок! Коли діти дивляться!

УТ-1, НЛО, Тоніс – україномовні фільми.

5 канал, 12 канал, 112 канал, 24 канал, Захід новини – українською.

Голдберрі, Мега – документальні фільми українською.

Піксель – мультфільми українською.

СТБ – кулінарна передача двома мовами.

Реклама на нашому ТБ нібито українською, але насправді це знущання з української мови. На 5 каналі до скороварки, наприклад, рекомендують наливати "масло", замість "олії", а на ТЕТі в рекламі дезодоранту звучить "це мені знайомо", замість "знайоме". Не кажу вже про саму вимову з пом´якшенням шиплячих. Це все одно, якби диктор російського телебачення вимовляв шиплячі твердо, як Лукашенко. Чи довго такий диктор затримався б?

Прикладів можна наводити безліч. Державна мова у нас – тільки видимість. Та це й не дивно, адже каналами у нас володіють російськомовні товариші.

Російська мова настільки в´їлася в мозок, що я більшість фільмів, які не дубльовані українською, дивлюся в польському або чеському дублюванні. Для мене це щось, як антибіотик.

А тим часом міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив в інтерв´ю французькому телеканалу TV5: "Ми готові надати російській мові статус офіційної в кожному регіоні, який цього захоче".

А досі їм хтось боронив спілкуватися російською?

Пане міністр! А коли ви подумаєте про українців? Коли українська дитина зможе дивитися україномовні мультики? Адже наші діти не вивчають російської мови, але вже знають, що таке "блін" і "нах".

Коли нарешті ми отримаємо закон про державну мову, як то є в європейських країнах, де передбачені штрафи за публічне калічення мови?

І чому б не закликати російськомовних українців переходити на державну мову? Чому не можна відродити українізацію, яка вже колись доволі успішно була запроваджена у 1920-тих роках?

Офіційний статус для російської мови – це смерть для української в тих регіонах, де він буде запроваджений. Де, врешті решт, українська мова й так не зазвучала, де на кожного україномовного дивилися з-під лоба, а останнім часом б´ють і вбивають.

І ще мене цікавить: чому долю української мови має вирішувати товариш Клімкін, народжений і навчений у Росії? І доки це буде, що міністрами стають вихідці з Росії? Чи не досить з нас було лєбєдєвих та азарових?

І покажіть мені ще таку країну, де б міністром став який-небудь гастарбайтер?