Re: цензії

28.04.2025|Ігор Зіньчук
Заборонене кохання
24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій
«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Джерела мови російського тоталітаризму
18.04.2025|Ігор Зіньчук
Роман про бібліотеку, як джерело знань
18.04.2025|Валентина Семеняк, письменниця
За кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
12.04.2025|Андрій Содомора
І ритмів суголосся, й ран...
06.04.2025|Валентина Семеняк
Читаю «Фрактали» і… приміряю до себе
05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
«Ненаситність» Віткація
30.03.2025|Ігор Чорний
Лікарі й шарлатани
Пісня завдовжки у чотири сотні сторінок

Літературний дайджест

01.08.2014|17:07|"День"

Про Донбас, війну і... птахів

Вимушений переселенець поет Василь Голобородько поспілкувався з молодими колегами у своїй тимчасовій обителі

Відомий український поет Василь Голобородько (представник Київської школи поезії, лауреат Шевченківської премії) нещодавно нарешті виїхав із Луганська, охопленого терором російських бойовиків. Нині він живе в Ірпені під Києвом, у Будинку творчості письменників. Тут залишатиметься принаймні до середини серпня. Де житиме далі, поки невідомо.

Нещодавно його приїхали провідати молодші колеги. В організованому поеткою та журналісткою Любов’ю Якимчук «десанті» були українці Богдан-Олег Горобчук, Олег Коцарев, Карина Тумаєва, Мирослав Лаюк, Галина Танай, Вано Крюгер та інші, а також білорус Сергій Прилуцький і полька Анета Камінська. Остання, до речі, саме працює над перекладами віршів поетів Київської школи.

Поети попили чай і провели імпровізовані читання в альтанці посеред парку. Тут іще в шістдесяті роки на «нарадах молодих письменників» Василь Голобородько виступав і знайомився з поетами-однолітками. Так само у двотисячні та дві тисячі десяті роки його молодші гості знаходили тут всеукраїнський контекст і нові знайомства вже на Ірпінських семінарах творчої молоді від видавництва «Смолоскип». Сьогодні ж у «письменницькому парку» було набагато тихіше, що додавало трохи ностальгійного настрою.

Василь Голобородько читав із грубого тому вибраних творів, привезеного Любов’ю Якимчук, — своїх книжок, залишаючи Луганськ, він не зміг узяти. Не взяв і чимало рукописів. Наприклад, ті, що він готував для нового видання «Українських птахів в українському краєвиді».

— Я працював і з науковим матеріалом, з фольклором, з мовою — назбирав 365 птахів, як днів у календарі, — каже Голобородько. — А ось тепер частина з них уже, виходить, ніби й не наша, бо вони живуть у Криму...

— Нічого! — оптимістично переконують молодші поети. — Беріть їх, скоро знову наші будуть!

Зате пан Василь привіз на Київщину рукопис нового вірша, який збирається допрацювати вже тут, в Ірпені. Війна при цьому його зовсім не надихає на творчість. На запитання, чи хочеться щось написати про останні події (таких віршів сьогодні з’являється чимало, дуже різного художнього рівня, незалежно від якого за ними не можна не визнати певної терапевтичної ролі), він лише відмахнувся:

— Сьогодні про такі речі можна висловитись іншим способом.

Взагалі, Василь Голобородько справив враження дуже неговіркої людини. Чим, природно, вельми контрастував зі своїми молодшими гостями: вони, всупереч усьому, серед друзів і приємної літньої природи постійно веселилися. Хоча не виглядав він і похмурим чи прибитим обставинами — поет казав, що почувається вирваним зі звичної обстановки, але був усміхненим і позитивним.

На що він найбільше нарікав — то це на брак книжок. В Ірпені йому не було чого читати, але цю ситуацію виправили молоді поети. Вони привезли купу різноманітних книжок — і з власними творами, і класику, від Данте Аліг’єрі до «смолоскипівських» вибраних творів Валер’яна Поліщука. Дехто мав із собою й книжки Голобородька або всілякі антології з його творами, щоб отримати автограф від автора.

— Чи багато людей у Луганську чекають, щоб Україна «повернулася»?

— Повернулася? Держава ніколи не давала жителям тих країв зрозуміти, що вони живуть в Україні. Ото й усе. Але ідейних прихильників «ополченців» небагато. Я знаю випадки, коли на адміністраціях піднімали прапори міст, і навіть зі словами «Слава Україні!». А справжні терористи прийшли ззовні.

Як написала у своєму вже знаменитому відкритому листі Оксана Забужко, Василь Голобородько належить до справді непочутих і нестереотипних українських «голосів Донбасу» (перепрошую за це незграбне і скомпроментоване словосполучення). Її ініціатива висунення Голобородька на Нобелівську премію нині цілком слушна й потребує всебічної підтримки. Але так само я переконаний — варто приділити поетові, який став вимушеним переселенцем, і просту людську увагу. Чимось допомогти й підтримати.

Олег КОЦАРЕВ



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери