Саме бар’єр у 20 грн став причиною низьких продажів, за версією окремих видавців, а для читачів – вагомим приводом проігнорувати захід. На користь небажання українців робити пожертви на розвиток вітчизняних культурних проектів свідчить і той факт, що на безкоштовний вхід, за даними прес-служби, зареєструвалось 900 осіб. А деякі відвідувачі, які цілеспрямовано прийшли до «Мистецького Арсеналу» на книжкову виставку, почувши про квитки, демонстративно розверталися, окремі ще й погрожували охоронцям – мовляв, це ви мені маєте платити, що я підтримую українське! Прикметно, що дискусії про монетизацію українського культурного продукту продовжились у соціальних мережах, набувши як своїх радикальних прихильників, так і поборників.

Утім, ті, хто потрапив на наймасштабнішу (за кількістю заходів) і найтривалішу (цього року фестивальних днів аж дев’ять) у Києві книжкову подію, мали змогу ознайомитись із новинками близько 200 українських й іноземних видавництв. Проте, за результатами вибіркового опитування, кількість новинок від видавців різнилась: хтось випустив за останні півроку й понад 30 свіжих книжок, а хтось – жодної.

Деякі побачили світ якраз до приїзду іноземних гостей, зокрема «Демон» французького філософа й письменника Тьєрі Есс, «Багато гарного за малу ціну» швейцарця Крістофа Зімона, «Зона переходу. Про кінець посткомунізму» німця Бориса Будена, «Останні дні панку в «Гельсінкі» чеха Ярослава Рудіша. Останній, зокрема, на презентації українського перекладу порадував читачів своїм трохи дивакуватим ритуалом: прочитав перше й останнє речення книжки. Також серед іноземців-літераторів очікували на появу: Барбари Космовської, Олів’є Монжена, Жана-Клода Маркаде, Марини Степнової, Дениса Осокіна.

Проте найзатребуванішим став спеціальний гість фестивалю, автор «Самотності в мережі» поляк Януш Вишневський, черга за автографом якого тривала близько години коло стенду і розтяглася на десяток метрів. Потім прихильники його творчості плавно перекочували на презентацію, на якій автор бестселерів уже був дещо втомленим, а після неї черга вишикувалась знову. «Коли Вишневський приїжджав на Форум видавців, то ми просто паралізували роботу першого поверху: було дуже багато людей, які чекали автографів і бажали з ним сфотографуватися», – пригадує Марія Солом’яна, модераторка творчого вечора письменника. Щоправда, після завершення заходу більшість поціновувачів творчості Вишневського швидко розбіглася, обділивши увагою інші події.

Що ж до вітчизняних письменників, то їх, окрім звичних, об’єднали вже «фірмові» формати «Книжкового Арсеналу» – обмін речовин. І якщо Оксані Забужко з першої хвилини важко дався обмін із Ігорем Померанцевим, і чи не єдиною спільною темою для невимушеної розмови стало знайомство обох літераторів із мовознавцем Юрієм Шевельовим, то майже інтимний діалог Миколи Рябчика й Юрія Андруховича, що починався з аналізу хаосу в українській політиці й завершив зрадою літератури, чи дещо веселіша розмова між Юрієм Винничуком і Андрієм Курковим про радянську цензуру, армійські замальовки й суди з сучасними політиками, були значно жвавішими. Деякі українські письменники прибули на «Книжковий Арсенал» не лише дискутувати, а й презентувати свої новинки. Приміром, Юрій Іздрик представив збірку інтимної лірики «Ю», більшість віршів якої написав за останні півроку. Михайло Бриних влаштував із нагоди виходу першої частини хрестоматії доктора Падлюччо (широко відомого у вузьких колах літперсонажа) «Шедеври світової літератури» шаховий турнір, у якому, до речі, сам і переміг.

Окрім літератури цього року на «Книжковому Арсеналі» намагались упровадити освітню програму. «Відвідувачам запропонували лекції, присвячені і персоналіям масштабу Віктора Петрова-Домонтовича чи Тараса Шевченка, і явищам, зокрема «100 років української масової культури: міфи, анекдоти, кітч», яку читав Тарас Лютий. Друга частина – це майстер-класи «Культура? Do it yourself!», на яких практики діляться досвідом створення успішних культурних проектів», – розповіла Ірина Славінська, координатор літературної програми. Щоправда, не всі лекції збирали велику кількість слухачів.

На заходи для перекладачів приходили здебільшого початківці у цій сфері, а також іноземці, які перекладають із української мови. Координатор заходів Неля Ваховська підсумувала: «Воркшоп про переклад суржику виявився корисним, адже нам вдалося вибудовувати для себе конкретні стратегії, зокрема, про співпрацю лінгвістів і перекладачів».

Показово, що до організації цьогорічного фестивалю могли долучитись зі своєю програмою й люди, дотичні до книжкової сфери, як-от дизайнери, каліграфи чи шрифтовики. Якщо творча майстерня VAL druk організувала майстер-класи для ширшої аудиторії, то спеціалізовані лекції «Кирилівських читань», присвячені 1150-літтю кириличного письма, відбувалися переважно для своїх. Проте з боку шрифтових дизайнерів намітилась і незначна спроба зближення з видавцями – вперше їх запросили за стіл переговорів.

Виставки ілюстрацій і арт-книжок, на відміну від минулого року, скромніші. Натомість інсталяції художниці Ірини Озаринської, у яких задіяні кілька тисяч старих книг, стали найпопулярнішим для фотосесій місцем. З експозиційної частини враження найбільш наповненого й інформативного справив «Журнальний зал», у якому представлені колекції видань Леоніда Фінберга (підбірка єврейських журналів) й Вахтанга Кіпіані (підбірка періодики тоталітарного режиму, дисидентів тощо). У цьому ключі досить показовими є видання культурного спрямування, зокрема: «Соти», «Українські проблеми», «Хрещатик», «Філософська соціальна думка», – кожен номер яких виходив один-два рази, а потім припиняв своє існування. І зовсім раритетні журнали «ДУПА» («Дуже український патріотичний альманах») і перший самвидавний рок-журнал в Україні «Рок-кур’єр».

У рамках традиційної дитячої програми, яка, до речі, цього разу спрямована в основному на дітей із вразливих соціальних груп, діють інноваційна, наукова і мистецька платформи. У цьому контексті чи не найвдалішим досягненням організаторів Книжкового Арсеналу є запрошення в Україну міжнародної виставки найкрасивіших дитячих книг зі всього світу «Білі ворони». До речі, серед 250 видань є дві українські книги, які перемогли у конкурсові. „Цього року виставка є ювілейною, і відразу після Болоньї вона прибула на Книжковий Арсенал. Але направду "Білі Ворони" подорожують світом не так часто”, – розповідає Оля Жук. До майданчика з найкрасивішими книгами увесь час приходили відвідувачі, але періодично пустували зали для дітей. 

Що ж до продажів дитячих книг, то вони серед інших сегментів видавничої продукції стабільно найвищі. Зріст попиту на наукову та навчальну книгу видавці прогнозують тільки на осінь, коли розпочнеться навчання. Проте, за їхніми спостереженнями, кілька років тому покупці «легко тратили 500 гривень, то зараз – ледве 200». Дехто пов’язував низькі виторги у порівнянні з минулим Книжковим Арсеналом, із розтягненням фестивалю на дев’ять днів.  Адже багато покупців лише роздивлялися видання, але купувати не поспішали: обіцяли прийти за ними у наступні дні. Проте під кінець Книжкового Арсеналу ситуація з продажами вирівнялась: хоча зали не були переповнені натовпами читачів, але це дозволяло іншим неквапно роздивлятись видавничий асортимент. 

У відвідувачів у перші дні найбільше скарг викликала відсутність друкованої програмки фестивалю і збоїв у ній. Проте організатори швидко зреагували – на виставці закріпили плакати з розкладом усіх подій. До речі, на деякі з них ще можна встигнути – Книжковий Арсенал триває до 1 червня.

Оксана Хмельовська