"Біографія випадкового чуда" увійшла до короткого списку претендентів на перемогу у премії "Книга року ВВС-2012"

ВВС Україна: Чи могли б ви у трьох реченнях розповісти, про що ваша книга?

Таня Малярчук: Ні, не змогла б. У мене проблеми з аналітичним мисленням. Я не вмію узагальнювати і пояснювати, думаю горизонтально, у формі історії, і трьох речень мені не вистачить. Але історії навряд чи їх потребують.

Якщо я скажу, що мене звати Таня, хіба це допоможе вам зрозуміти, що я за одна?

ВВС Україна: До якого жанру ви б віднесли "Біографію випадкового чуда"?

Таня Малярчук: Ця книжка безперечно сатирична у найгіршому значенні цього слова. Гротескна, пародійна.
Я зрозуміла це лише після її виходу, коли деякі читачі почали нарікати на "тяжкість і депресивність" і що "в Україні не все так погано". Для мене книжка ніколи не була тяжкою і депресивною. Я усміхалася, коли її писала, навіть тоді, коли йшлося про "відрубані ручки і свинячу голову".

Єдине, що я з певністю можу сказати - ця книжка не про життя. Якщо вам хочеться чогось життєвого, то просто роззирніться навколо.

Я будую свої паралельні світи і, видаючи книжку, запрошую ними пройтися. Але всіх монстрів, яких ви там зустрінете, шукайте не в тексті, а в собі.

ВВС Україна: Яким ви бачите свого читача? Яким ви його собі уявляли?

Таня Малярчук: Я не думаю про читача, коли пишу. Цим література відрізняється від, скажімо, покращення української залізниці, де не думати про пасажирів дозволяють собі лише українські чиновники.

Писання - дуже особиста річ, принаймні для мене. Спочатку воно пишеться, я конструюю комфортну для себе уявну реальність, а читачі приходять (чи також ні) після. В цьому полягає велика таємниця бестселера - ніхто не може його написати спеціально, на замовлення.

Я дивлюся на своїх читачів вже під час презентацій. З великою цікавістю. Вони всілякі - великі, малі, молоді, старі. Приємні і не дуже. Я їх навіть деколи боюся. От нещодавно одна читачка заявила, що хотіла би моєї смерті, бо наступна книжка може бути гіршою, а вона не любить розчаровуватися у своїх кумирах. Я відповіла, що маю намір ще трошки пожити.

ВВС Україна: Лєна, героїня вашої книги, часто замислюється, в чому джерело зла у світі, що її оточує. Ви могли б дати відповідь на її питання?

Таня Малярчук: Якби могла, то писала б інші книжки. З конкретними відповідями.

Наприклад, зла не буде, якщо ти кожного ранку казатимеш собі "я ніякий не герой" (як Вєнічка Єрофєєв радив). Або просто випиватимеш 50 грам. Або щодня змиватимеш воду в унітазі в один і той же час. Але я не знаю.

Навіть більше, я не вірю в існування такої кореляції - "добро-зло". Її вигадали самі люди, щоб було легше шукати собі ворогів.

Героїня мого роману Лєна була переконана, що злих людей не буває, є просто люди, які забули, що вони смертні. Коли їм про це нагадати, вони знову стають нормальними. Але і ця теорія виявилася хибною.

ВВС Україна: Картина життя в українському місті Сан-Франциско, змальована вами, м´яко кажучи, гнітюча. Чи справді чудесне зникнення - це єдиний спосіб вийти за межі цього безпросвіття? Якщо ні, то що робити? Чекати на "жінку в хустці", яка врятує Україну?

Таня Малярчук: Можна чекати хоч на гнома в жабо - нічого не станеться, поки кожен не відчує відповідальності.

Книжка, власне, про це. Про відповідальність, присутність в громадському житті, про саме громадське життя - щоправда дещо гіперболізовано.

Ми (і я також) чекаємо, коли хтось прийде і врятує, зробить нам демократію, бо ми, мовляв, Європа. Але ніхто не прийде. Ми мусимо самі навчитися мати право і поважати права іншого. З цього все починається.

І українці вміли мати право, але просто забули. Мені тяжко повірити, що притомна людина могла обрати ці морди в парламент, але, можливо, не всі бачать, що це морди. Можливо, комусь вони здаються привабливими лицями. Одна моя добра знайома, наприклад, вважає привабливим Путіна, і з цим нічого не поробиш.

Двадцяте століття було страшним, я взагалі дивуюся, як українці його пережили. Тепер залишилося з бидла, хохлів, гарматного м´яса знову стати суспільством.

ВВС Україна: Зараз ви живете в Австрії. Як думаєте, західний читач зрозумів би "Біографію випадкового чуда" без детальної передмови?

Таня Малярчук: Німецькомовний читач матиме книжку без детальної передмови вже наступного року. Чи зрозуміє він її - не знаю, але не думаю, що яка-небудь книжка має привілеї до розуміння і її треба додатково тлумачити.

ВВС Україна: Серед героїв вашої книжки - молоді націоналісти на чолі з Дарвіном. Чи має ця компанія прототипів у реальному житті? Якщо так, то чи отримували ви від них якийсь фідбек після того, як книжка вийшла друком? Чи важко писати про націоналістів так, як пишете ви, у обставинах, коли у вашому рідному місті вони, як видається, є надзвичайно популярними?

Таня Малярчук: Прошу тільки без наїздів на Івано-Франківськ! Так, прототипи "на чолі з Дарвіном" існують, але вони повсюдно тепер гуляють. Це логічна відповідь на окупаційний режим, а таким теперішню владу вважає половина населення України як мінімум. І ненависть керує людьми. Тому вони кидаються в протилежну крайність, яка мало чим відрізняється від того зла, з яким вони борються.

Мені чужа будь-яка форма насилля, будь-яка радикальна ідеологія, і саме слово "ідея" викликає в мене панічний страх. Дарвін у "Біографії випадкового чуда" став втіленням цих страхів.

А фідбеку не було і не буде. Для таких дарвінів я занадто дрібна мішень.

ВВС Україна: Яку останню книгу ви прочитали?

Таня Малярчук: "Легенду про святого пияка" Йозефа Рота.

ВВС Україна: Як ви думаєте, які книги сподобалися б Лєні?

Таня Малярчук: Всі без винятку. Хоча це було би одночасним вбивством Лєни. Суспільство, яке читає, її не народило б.

З Танею Малярчук спілкувався Святослав Хоменко.