
Re: цензії
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
«Так я дізнався, що таке Україна»
Роман про українську остарбайтерку вийшов спочатку німецькою, потім японською, і лише тепер, через сім років - українською.
Про дивні обставини появи твору DW розмовляла із самим письменником Йозефом Вінклером.
Австрійський письменник Йозеф Вінклер був почесним гостем фестивалю “Книжковий Арсенал”, чи не найбільшої книжкової події Києва, що тривав 4-7 жовтня. У видавництві "Критика" щойно вийшов роман письменника "Вивезена" ("Die Verschleppung") українською мовою. Книгу присвячено українській остарбайтерці Валентині Ілляшенко, яку Вінклер називає співавторкою книги. Кореспондент Deutsche Welle поспілкувалась з Йозефом Вінклером у Києві.
DW: Що ви очіуєте від поїздки до України? Чи є щось, пов ´ язане з тим, що Вам розповідала, про що згадувала Нєточка (Валентина) Василівна, вивезена у 1943 році з Черкащини на примусову роботу до Каринтії? Може, скуштувати борщу?
Йозеф Вінклер: Про борщ вона справді часто згадувала (всміхається). Вона була для мене чимось надзвичайним, як і її історія. Ця історія її життя щось наче змінила в мені, тому тепер і цікавлюсь Україною. Нині хочу відвідати кілька церков та монастирів, відкритий до усіляких вражень. На загал, мої книжки перекладено п´ятнадцятьма мовами, і зазвичай, де їх перекладають, туди мене і запрошують, на зустрічі в університетах, у посольствах. Це дуже цікаво, я радий завжди отаким чином відкривати для себе нову країну, такі в мене пільги як у письменника.
Як познайомились з Валентиною? Чим зацікавила її історія?
Коли працював над останнім романом трилогії «Дика Каринтія», почав затинатись. Відчув, що маю десь поїхати. Спакував свою 20-кілограмову друкарську машинку і поїхав до Каринтії. Там у селі Моосвальд в австрійських Альпах намагався винайняти собі кімнату. Знайшов таке помешкання у жінки, колишньої остарбайтерки. Вона навіть запропонувала ту кімнату, до якої її поселили у 1943 році, коли їй було 14 років. Пізніше там вона вийшла заміж за австрійського селянина, народила синів, залишилась. Мешкав там цілий рік, щовечора у їдальні слухав, як вона розповідала про своє життя, про депортацію, про Україну, про своє село над Дніпром.
Саме так я дізнався, що таке Україна. Записував її оповіді на магнітофон, але ми мусили ховатись, бо її чоловік соромився, що одружився з «росіянкою», тому не хотів нічого чути про «Росію». В селі таких «росіян», тобто депортованих українців, було багато, їх називали на загал «руськими». Взагалі я був єдиною людиною, хто схотів вислухати її історію. Пізніше вона безпосередньо брала участь у написанні роману, чи, я б сказав, хроніки. Шкода, що Валентина померла два роки тому й не дізналась, що її історія вийшла українською, у неї на батьківщині.
Чи цікавились видавці у Росії перекладом цього роману ?
Принаймні мені про це не відомо. Близько семи років тому «Вивезена» («Die Verschleppung») вийшла японською. Це було особиста ініціатива профессора з Японії, в якого в сім’ї було щось подібне, пов´язане з депортацією. Він сам переклав, а вже пізніше знайшов видавництво, яке зацікавилось. Але жодною іншою мовою роман не видавали – ані французи, ані іспанці, ані чехи чи поляки цю книжку не захотіли перекладати.
Вперше роман вийшов у Франкфурті у 1983 році. Минуло багато часу. Якби писали книгу зараз, щось би в ній змінили?
Ця книга написана дуже простими словами, я намагався зберегти автентичність оповіді Валентини, її висловів, виразів. Особливих змін я би не робив, думаю, мені вдалося передати ту справжність, щирість історії. Радий, що такий підзаголовок до книги: «Нєточка Ілляшенко розповідає про своє українське дитинство». Ми довго радились з редактором тоді у Франкфурті, писати про «українське», чи про «російське», що тоді було б зрозуміліше. Можливо, сьогодні я би відмовився від імені «Нєточка», яке я взяв у Достоєвського, це звучало дуже по-східному, екзотично. Тепер думаю, що той екзотизм зайвий, назвав би жінку просто скорочено «Валя», адже сама історія вже є дуже вражаючою, жахливою, більше ілюстративності тут і не потрібно.
Те, що «Вивезену» нині лише переклали українською, вважаєте досягненням історичної справедливості чи пояснюєте актуальністю теми? Адже таку книжку навряд чи можна було б видати в СРСР, де Валентина розповідає про те, як її родина пережила сталінську колективізацію і Голодомор .
Мені важко судити, це лиш жителі цієї країни можуть вирішувати, сказати точніше, коли для них актуальний той чи інший текст. Але я дуже радий, що ця книжка знайшла свою дорогу назад, додому, туди, звідки виросла ця історія й де вона переважно відбувалась.
Ольга Веснянка
Додаткові матеріали
Коментарі
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025