Упорядник антології української та білоруської поезії «Зв´язокрозрив/Сувязьразрыў. Антологія сучасної української та білоруської поезії» (Київ: Критика, 2006) разом із Остапом Сливинським і Андреєм Хадановічем, книжки «Зросла собі квітка» (2009).

1. Чим відрізняється життя від літератури?
Життя потребує літератури, бо її йому не вистачає. Література прикрашає/скрашує життя. Не можу уявити свого життя без літератури. Без книг. Без передчуття насолоди поринання/занурення в текст. Насолода, що тягнеться з часів дитинства. Насолода і жаль, що книга закінчується. Але можна - якщо хочеться - повернутися на початок - і знову переживати книгу - зі смаком, неквапно, повільно перегортаючи сторінки. Улюблені книги перечитую багато разів, повертаюся по кілька разів до улюблених сторінок, улюблених абзаців, улюблених фраз.
Із життям інакше - повернення до прожитого дня можливе тільки у пам´яті (хоча й хочеться) в реальності вдруге прожити день уже не можна, так як можна вдруге, втретє, вдесяте пережити ту саму книгу. Однак пам´ять - це також книга, так що пережитий день перетворюється у спогадах на літературу...

2. Нащо існують літературні фестивалі?
З літературними фестивалями все так само як із іншими фестивалями - музичними, кінематографічними, театральними. (Фестиваль - це свято, тобто літературний фестиваль - це літературне свято). До фестивалів звикаєш, як до свят - знаєш, що вони мають бути, тому, що мають бути. Тому, що вони вже були. На них чекаєш, до них готуєшся. І коли вони врешті настають, їх святкуєш. Серед численних людей, знайомих і незнайомих. Серед книг. Серед авторів книг.

3. У чому сенс для українського літератора приїжджати на Форум видавців у Львові?
Думаю, що цих сенсів є багато - кожен літератор має свою в´язанку цих сенсів. Особисто для мене - це змога зустрітися з тими людьми, яких бачу тільки у Львові. Серед них не тільки письменники.
Зрештою, сенсом є сам Львів - вкотре і знову - місто, що притягує, вабить і дивує. Вперше я приїхала до Львова у десять років і була ним зачарована. Те, що Форум видавців відбувається саме у Львові, особисто для мене - дуже добре. Бо не знаю, чи ще до якогось міста я би їхала з такою приємністю, передчуваючи смак ходіння пішки - тільки пішки. Може, раз проїхатись трамваєм. Купувати книжки, читати книжки, підписувати книжки, слухати як автори читають свої книжки - наплічник наповнюється і наповнюється сенсами і перед поверненням додому стає зовсім повний...

4. Чи берете ви автографи, зокрема на книжках? Чиї автографи у вас є? Як самі почуваєтеся під час автограф-сесії?
Люблю автографи від друзів - і люблю, коли ці автографи розлогі - мені приємно їх перечитувати. Маю підписані книжки Василя Герасим´юка, Маріанни Кіяновської, Тараса Прохаська, Ксені Харченко. І мені так само приємно розлого підписувати свої книжки друзям. Такі автографи більше схожі на шматки листів.
Автограф-сесія - справа доволі складна, бо завжди хочеться написати щось більше, ніж своє ім´я та ім´я людини, якій підписуєш. Щоб їй було приємно ці слова прочитати й перечитувати, щоб у тих словах залишалось якесь тепло. На автограф-сесіях часу на розлогі автографи, звісно, не вистачає. І не напишеш чогось розлогого незнайомій людині. Але на кілька теплих слів час завжди є...

5. Найцікавіша пригода, яка з Вами трапилася на Форумі.
То була несподівана злива. Спершу сяяло сонце, а потім зненацька з неба хлинули потоки води. «Зовсім не такий дощ, які бувають у Львові - яскравий», - подумалось мені. Бо ж дощові дні у Львові здебільшого довгі й сірі, а дощі також довгі й повільні.
Цей яскравий дощ мені подобався. Подобалось те, що він такий рясний. Але сховатися від нього було треба, щоб прийти слухати, як поети читають вірші, сухою, а не мокрою.
Від дощів у Львові добре ховатися у кав´ярнях. Може, тому у Львові так багато кав´ярень - бо там так багато дощів.
Тепер скільки не згадую, я вже не можу пригадати, де була та кав´ярня - в яку я тоді потрапила, приплющуючи очі, щоб у них не потрапляли великі дощові краплі. В якомусь підвальчику десь між Староєврейською і Сербською. У кожному разі столи там були застелені зеленими скатерками - такими, як зелений лісовий мох. Було напівтемно і пахло гарячим шоколадом. Якого я собі відразу замовила. Багато гарячого шоколаду в яскравий дощ - це добре.
Я сьорбала неймовірно смачний гарячий шоколад і наспівувала собі пісеньку - так мені було радісно. За столиком навпроти пахло кавою з кардамоном. Я дуже люблю кардамон, і мені стало цікаво, хто ще його любить. За тим столиком сидів ангел. Читав книжку і посьорбував маленькими ковточками каву з кардамоном. Не знаю, чому, але я звідкись знала, що книжку він купив у Палаці Мистецтв. І пішов сюди випити кави і почитати в тиші. І навіть знала, що він читає «Вафельне серце» Марії Парр - хоча назви книжки мені не було видно. Ангел часом усміхався і це було приємно. Я також читала цю книжку й також усміхалась, читаючи її. В цьому ми з ангелом були схожі, і це також було приємно.
Мені неймовірно захотілося порозмовляти з ангелом, тільки не хотілося перебивати йому читання. Я сама дуже не люблю, коли хтось перебиває мені читання. Тому я тільки сьорбала свій шоколад і спостерігала за ангелом краєм ока.
Цікаво, що я не помітила, коли ангел пішов - з ангелами так і буває, що вони з´являються і зникають непомітно. Можливо, до мене підійшов у той час офіціант - цікаво, чи часто у них п´ють каву ангели? - можливо, задзвонив мій телефон. У кожному разі столик навпроти був порожній, тільки пахло кардамоном. А на столику у мене лежала маленька вафелька у формі серця...

Програма Дзвінки Матіяш у програмі Форуму видавців:

15 вересня 19.00 - авторська зустріч з Дзвінкою Матіяш. Модератор - Христина Назазкевич. Книгарня «Є».