ВельмиНЕшановний Дмитре!

Звертається до вас, спочатку націоналістичного, потім комуністичного, а згодом знову націоналістичного полум`яного "поета і трибуна"  тележурналіст, якого у радянській середній школі свого часу змушували вчити напам`ять ваші справді вражаючі вірші-балади про "бандерівців-головорізів", "безневинно замордованих комсомольців" чи "фашистську продажну діяспору" в далекій Америці, і прочая, прочая... 

Титулів у вас багато, а стільки медалей і орденів заслужили від усіх режимів своїм підлабузництвом та підлістю на всі ваші немічні груди... Додам і я кілька епітетів від себе. Бо ваша завжди пристрасна фальш і "камсамольський" запал вже дістав мене і, смію запевнити, все моє незреалізоване покоління! 

Прізвища вашого не пишу, бо ви його ганьбили немилосердно впродовж свого продажного, завжди переляканого і від усякої влади залежного існування... Ганьбили прізвище батьків, простих, чесних і працьовитих галичан з прикарпатського села. Розумію, що літератори, навіть такі продажні, як ви, мають завжди аморальну і завищену самооцінку. Дехто з моїх друзів вважає, що вам "пороблено" чи роблять поправку на старечий маразм, але я завжди відчував у ваших різноманітних "форумах національного порятунку" і сльозливо-сопливих "зверненнях до нації" цинічний розрахунок і фальшиву патетику! Курву видко здалеку. 

Саме тому у свої 46 років я відмовляюся збагнути, чому зломлений комуно-фашистами на початку буремних 50-тих років сільський юнак, що дійсно щиро допомагав підпіллю УПА, але якого НКВДисти змусили зрадити своїх побратимів, скараних на смерть, привселюдно обплювати (для зняття обвинувачення в українському націоналізмі) Ідею Нації, а потім регулярно і пафосно писати покаянні і обвинувачувальні опуси на передовицях тодішньої ідеологічної періодики, -чому ця похилого віку Ходяча Українська Ганьба, яка при комуністичній УРСР чи вже незалежній Україні завжди розкошувала, вкотре претендує на морального авторитета Нації?!  

Та досить вже "вилизувати" і обпльовувати, Лакею! Моя порада - неморально кусати руку, яка колись годувала, чуєш, Холую?! Поспішай писати мемуари, кайся у численних гріхах і зрадах та міркуй на самоті, чому купка заляканих, тупих і самозакоханих сцикунів в далекому 1991 році не спромоглася скористатися шансом, подарованим для Українців тодішньою розгубленою комуністичною фракцією "239"... Милуйся тепер, Дмитре-недоумку, втратою держави, - проголошеної недостойними і керованої недостойними... І роздумуй, Падлюко, чому зараз (парадоксально - та це дійсно так!) гарантом держави є не еліта Нації, (чомусь не випещена за два десятиліття Незалежності), а тупий неукраїнець і колишній рецидивіст-зек, який маніакально навіть своєї тіні боїться. Амінь.

 

Руслан Коцаба, 1966 року народження, мешканець Івано-Франківська, колишній член Української Гельсинської Спілки, журналіст, батько двох донечок Квітки і Зірки, перший заступник голови обласного "Меморіалу ім. Василя Стуса", учасник трьох експедицій-прощ на Соловецькі острови та Сандармох, учасник акцій студентської непокори початку 90-тих років, керівник наметового містечка перед Верховною Радою під час Помаранчевої Революції, власник китайського скутера "Мустанг-150", НЕлітератор