Можливо, це випливає якимось чином із тривалого післязимового очікування сонячних днів і теплого весняного неробства.

Але так чи інакше, весна зазвичай має здатність затримуватись, і вимучившись власними очікуваннями, ти переймаєшся якимись своїми щоденними клопотами, перемикаєшся на щось менш глобальне, аніж зміна сезонів і рух хмар у глибинах неба.

І саме тоді починаються ці дивні квітневі дні. Починаються вони несподіваними дощами й короткотривалою спекою, прозорою небесною поверхнею і гострим зимовим диханням.

Все це дезорієнтує й запаморочує, ти на якусь мить втрачаєш відчуття часу й рухаєшся цими днями ледь не навпомацки, відчуваючи кінчиками пальців, що повітря з кожним кроком стає тепліше.

Аж потім раптом, одного дня, роззираєшся довкола і з подивом помічаєш, що дерева давно зелені, і мешканці міст давно ходять у чомусь легкому та барвистому, і трава сміливо пробивається крізь асфальт, себто так чи інакше - знову непомітно й несподівано почалася весна.

В чому тут річ? Ми там звикли до залежності від календаря, до постійного нарікання на погану погоду, осінні дощі та зимові сніги, що коли, зрештою, все змінюється таки на краще, навіть не готові на це відреагувати.

Життя знай собі триває, не потребуючи особливо нашої участі, тож ми зазвичай сприймаємо як належне всі ці дивовижні зміни та незбагненні події, що відбуваються з нами без нашої участі.

Думаючи приблизно так: ну що насправді змінилось? Нічого особливо, все як і завжди. Мине і це свіже листя, і цей запах дощу, і це швидке заповнювання простору зеленню та вологою, відчуття того, що нині ти перебуваєш в найкращому місці в найкращий час.

Хоча що змінилось насправді? Скажімо, вуличні пси, ті з них, які ще лишились на вулицях наших міст.

Вони першими відчули появу цього, справжнього й тривалого тепла, вони ліниво лежать на хідниках, підставляючи свої биті псячі боки сонцю та вітрові, мало зважаючи на вічно заклопотаних перехожих.

Ще змінились вікна будинків - ловлячи світло й наповнюючись відблисками, вони вже не здатні приховати всю свою запиленість, тож справа так чи інакше йде до великих прибирань. А ще змінюються парки та сквери, оскільки в них з´являються підлітки, переповнені своїми жахливими підлітковими таємницями, любов´ю, алкоголем та іншими невирішуваними проблемами.

Встигають змінитись птахи, стаючи більш галасливими, і двірники, стаючи більш розслабленими. Та все змінилось, думаєш іноді, як же не змінилось? Тролейбуси й кав´ярні, водойми й залізниця (сам в ці дні кудись зникають усі залізничні квитки!).

І вона теж змінюється. Стає неспокійною і задумливою, більш гостро реагує на кольори і голоси за вікном, більш уважно ставиться до прогнозу погоди, більш упереджено ставиться до новин узагалі.

Час минає, вона дорослішає, щось забуває, про щось розпитує - прості й звичні речі, які цими днями відчуваються особливо прозоро, особливо терпко й глибоко. Поза тим справді - все, як і завжди.

Ночі, хоча й короткі, все одно наповнені такою густою темрявою, що в ній годі щось розгледіти.

Дні, хоч і збільшуються, все одно обриваються кожного разу, мов стара кінострічка. Вона не вимикає світло ввечері, доки ти не дочитаєш свою книжку. Ти не вмикаєш світло зранку, доки вона не додивиться свої сни.

Сергій Жадан