Завдяки великій біографії Адольфа Гітлера британський історик Ян Кершау наприкінці 1990-х зажив собі світової слави. У своїй новій книзі "Кінець: Виклик та знищення гітлерівського третього рейху" 68-річний історик шукає відповіді на питання, чому аж до самісінького кінця, перебуваючи за крок від руїни, різноманітні інститути гітлерівської імперії функціонували майже нормально. Ще в квітні 1945-го виплачували зарплати, берлінська філармонія давала концерти, вермахту постачали зброю й амуніцію, а мюнхенський футбольний клуб "Баварія" й надалі бігав за м´ячем. Навіть організоване забезпечення громадян продуктами, нехай подекуди й з дефіцитом, тривало аж до останніх днів війни.

Прусський мілітаризм 

Ян Кершау аналізує як все це стало можливим: чому німецький народ терпів усе божевілля війни, не спромігшись на бунт проти режиму, як це раз сталося 1918-го року? "Відповідь досить проста", - каже історик. "Це - терор. Терор нацистської влади був настільки сильним, що унеможливлював революції з низів". За словами Кершау, в цьому і є різниця з ситуацією 1918-го року, коли діяв демократичний парламент, де були представлені різні політичні партії, включно з рухом пацифістів, у німецькій території тоді не було ані гестапо, ані військ противника. "Ситуація 1945-го року була цілком іншою", - зауважує автор, додаючи, що машина нацистського терору діяла аж до останніх тижнів війни.

Загалом, на 700 сторінках нової книги автор дуже докладно проілюстрував усі етапи краху гітлерівського "третього рейху" - імперії, базованої на принципах терору, залякування, геноциду та расовій теорії. Книга збагачена глибокими знаннями теми та багатьма цікавими фактами й аналітичними коментарями про те, чому, наприклад, верхівка вермахту, включно з провідними генералами, сліпо підкорялася божевільним ідеям фюрера. На думку історика, ця запопадливість та безперечна субординація пояснюється не в останню чергу фатальними традиціями прусського мілітаризму. Нацисти, як пише Кершау, чудово навчилися маніпулювати такими термінами як "обов´язок" і "честь" задля власних цілей.

Покірливість у "державі фюрера"

Але головну причину такої покірливості Кершау вбачає в структурі системи: на відміну від, скажімо, фашистської Італії Муссоліні, націонал-соціалістична Німеччина справді була "державою фюрера".

Муссоліні в своїх рішеннях був змушений зважати на короля Віктора Еммануеля ІІІ та на "Велику фашистську раду", яка 1943-го року формально відсторонила його від влади. Це означало, що Дуче хоча б частково ділив владу з іншими органами. У нацистській Німеччині нічого подібного не існувало - фюрер правив нею, фактично, одноосібно, без потреби зважати на будь-який орган контролю. А оскільки Гітлер вирішив, що вестиме війну до самого кінця, навіть ціною тотальної руйнації, німецькому народу практично не залишалося іншого вибору, як іти за ним, здебільшого без опору й протестів.

У своїй новій книзі Ян Кершау знову доводить свій талан складання "історичної оповіді". Ніби як в історичному кінемаскопі він пропонує захоплюючий погляд на історію останніх місяців існування "третього рейху". 

Гюнтер Кайндльшторфер, Дмитро Каневський