У кожній справі мають місце ремісники і покликані. Чимало альпіністів, яких зараховуємо до ремісничого прошарку, складають довгі списки найпопулярніших вершин, котрі систематично і послідовно підкорюють, ставлячи у переліку навпроти потрібної гори відповідну позначку.

Відтак вони можуть до безкінечності хвалитися своїм більш-менш приземленим побратимам, що, мовляв, чіпляли кашкетами у хмари.

Інша категорія (  покликані ) хвалитися не може апріорі, позаяк весь час проводить у гірських походах, не лише колекціонуючи світлини на тлі табличок з відомими топонімами, а просто релаксуючи на принагідних хребтах чи у таємничих ущелинах, на які вдалося випадково натрапити, збиваючись із протоптаних стежин і торуючи власні.

Здається, таким шляхом помандрував Іван Андрусяк у масиві поетичному. Кожна його книжка – наче гора. З кожної наступної вільно озирнутися на попередню і зауважити відмінності. Скажімо, на найнижчих горах знаходимо багато сміття, позаяк там буває багато людей, тоді як прибирають з них за собою небагато. Далі заходимо у непролазні сигли чи не білих плям нашої планети (поетики). А на наступну гору веде лиш вузенька стежечка над урвищем. Ще трохи вище натрапляємо на сонячні полонини із жилкуватою псєнкою (гармонія людей, маржини, природи). На цих вершинах вже би й лишився, але де там. Вавилонська кров нуртує, і пнешся далі…

Далі йти майже неможливо, відтак перед нами постає неможливість ходьби. А якщо йдеться про поезію, то маємо «Неможливості мови». Саме так називається нова книжка віршів і перекладів Івана Андрусяка. І, навсправжки, вона дає чимало можливостей. Хоча б ту, що не лише можна побачити попередні поетові гори, які ген внизу проглядаються крізь млаковиння, а й далекі силуети літературних вершин інших поетів, таких як Чеслав Мілош, Ґурам Петрашвілі, Стефан Яворський та інші, чиї твори у перекладі Івана Андрусяка знаходимо в книжці.

Після прочитання «Неможливостей мови» поет Василь Герасим’юк підкреслив, що ця книжка занадто добра. Не в сенсі якості, а настрою.  «Що ж,  – погодився автор збірки,  – вочевидь, писання для дітей не минає безслідно».  Як ми знаємо, Іван Андрусяк плідно працює у царині дитячої літератури. Його повісті, казки і вірші для малих читачів розходяться великими тиражами. Літературознавець Михайло Слабошпицький зауважив, що Андрусяк – то надзвичайно серйозний дитячий письменник. Не менш серйозний він як поет. І доброту його книжки насправді маємо сприймати, як великий позитив, бо, як на мене, доброти  занадто  не буває. І загалом, передусім має бути віра і правда, а вже відтак естетика. Добре казав Толстой:  «Що ближче до краси, то далі від добра».  Тому і не треба гнатися за метафорою, бо вона нейтральна і завше може вмити руки, тоді як доброта є приємною навіть якщо потворна.

Книжка Івана Андрусяка складається з двох частин. До першої, за назвою збірки, «Неможливості мови», увійшли вірші 2008-2010 рр. Коли їх читаєш, то ніби витираєшся махровим рушником травневого досвітку, перед тим вмивши лице у струмку. Довкола тебе «Вільха», «Горіх», «Осика», «Сосна», «Верба», «Яблуня» (цикл «Дерева»), мов якийсь чудернацький ліс. Або гарний гай, де співають «Зяблик», «Сойка», «Дятел», «Лелека», «Трав’янка», «Горихвістка», «Плиска» і «Повзик» (цикл «Життя птахів»).

У таких віршах віднаходимо певний прообраз раю. Гармонію і самодостатність природи. І якщо порівнювати цей масив віршів із попередніми збірками поета - «Депресивний синдром», «Отруєння голосом», «Шарґа», «Повернення в Ґалапаґос», «Дерева і води», «Часниковий сік», «Храбуст», «Писати мисліте», - то еволюцію можна порівнювати з травою, коли вона зеленіє, росте, виростає, її косять, висушують… Отже, нині маємо багато веріт сіна. Бракує лише остриви, на яку було б можна і треба його скласти, аби вистоялося. А відтак і в оборіг можна скидати.

Безперечно, неймовірне багатство мови, зокрема дуже привабливо лягають архаїзми. Водночас, вони не кидаються в очі, як чорне на білому, а сприймаються, як даність. На чуттєвому рівні зауважуємо легкість. Це ознака справді сухого сіна. І вірші у цій книжці, наче павутинки. Вони чіткі і майже прозорі. Жодних відхилень і максимум точності. А часом майже дитяча безпосередність:

на гілках цього дуба

гойдалась малою

гралася

моя бабуся

прихилюся спиною до стовбура

чую

крізь дерево чую

з іншого боку

Хтось іще прихилився

дихає

я й не посмів запитати

Хто там

Ознаки притчевості зустрічаємо у поезії «Два Ісуса», де оповідається про старовинну ікону зі святим Миколаєм посередині, ліворуч від нього дорослий Ісус, а праворуч Богородиця з маленьким Ісусом на руках. Основний месидж такий, що нарешті можна нічому не дивуватися, «Старший Ісус назбирає хмизу а Менший Йому допоможе». Елементи фольклору на сучасний лад знаходимо у вірші «Церква з очерету». Водночас гостросоціальною і містичною знаходимо поезію «Оце базар – ні совість, ані страх». Далі читаємо: «а тільки торг, що не докаже й спорту. // чудний товар – антипки у пляшках… // купуйте чорта! ну ж купуйте чорта!» У цьому вірші з викривальною метою ідеться про морально-етичну деградацію людства; а ось ненароком спалахує іскра патріотизму: «хто і коли поверне душу // до безневинних україн».

Та здебільшого це віршований підручник з ботаніки і орнітології. Використано незліч цікавущих деталей з життя природи, які, вочевидь, спостеріг сам автор. Ба більше, тут навіть розшифровано пташиний спів: «цюрли-цінь // ціть-ціть // цвітьця».

Як на мене, один з найсильніших текстів у збірці – вірш «Міси болото», який не перенавантажений глибинними сенсами, але заряджений неймовірною енергетикою. Ритмічне повторювання фраз створює враження магічного наговорювання:

це нам не кара

і не одчайна

місипокора

місимовчання

дрочиногами

заквашуйпотом

місиболото

місиболото

У другій частині книжки «Мова неможливості» зібрано поетичні переклади Івана Андрусяка, які він робив  для душі , відповідно, і з його власними віршами під однією обкладинкою вони дивляться вельми гармонійного і привабливо, хоч і спектр авторів досить широкий – від експериментального Едварда Естліна Каммінґса до староукраїнського Григорія Сковороди. Таким чином втрапляємо на своєрідну дегустацію – од віршів довгорічної витримки до ще зовсім свіжої поезії, яку, проте, не назвемо молодою.

У цьому розділі пробуємо коштовного слова Томаса Стерза Еліота, Гарольда Пінтера, Анджея Бурси, Чеслава Мілоша, Віслави Шимборської, Міхася Скобли, Ґурама Петрашвілі, Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, згадуваних Каммінґса і Сковороди.

А загалом, це дуже цікавий прецедент, доповнювати власну поезією добіркою улюбленої від інших авторів. Так можна відстежити мотиви оригінальних текстів і навіть спробувати провести паралелі та відчути смак кожного сорту.

Тож приємної дегустації! Конче спробуйте з кожної бочки! Головне мати міру. 

Василь Карп’юк, Брустури