Може, це фізіологічний рефлекс організму на екранне читання, на яке багато пересіли — і консерватори, й інтелектуали–революціонери. Сама збираюся купити електронну книжку. По–перше, привід для гордощів — вітчизняний виробник зробив хоч щось путнє, і це підтвердили споживачі у 50 країнах світу. По–друге, 600–сторінковий том Ольги Вайнштейн «Денді: мода, література, стиль життя», який я вперто намагаюся читати в метро в годину пік, вивалюється з рук і прагне стукнути по руці чи по чолi моїх транспортних сусідів. Але гортати книжку, якісно, з любов’ю зроблену, людьми зі смаком і відчуттям культурного місіонерства — це герметичний естетський акт. 10 людей, які синхронно гортають книжки, перекладають їх з одного стовпця в інший, надовго зависають над сторінкою, погладжують обкладинки, схожі на учасників флеш–мобу. (Смішно звучить, цих затятих індивідуалістів, героїв–одинаків на якийсь правильний мітинг протесту рідко можна затягнути, не те що флеш–моб).

Я люблю цей процес «експертування». Перед тобою гори незнайомих нових книжок. І вазочка з цукерками. І в сусідах, наприклад, серйозний Володимир Даниленко. А навпроти — усміхнена Людмила Таран. І ти вступаєш у тактильний зв’язок з українськими книжками. По правді, цьогорічні гори в розділі «Красне письменство» мене розчарували. Рельєфами. Помітна відсутність кількох вагомих видавництв. Щось по–людськи не поділили з організаторами єдиного вУкраїні професійного рейтингу? Шкода. Розпилених зусиль. Розмитогомайданчика. Роблять Костянтин Родик із Галиною Родіною цей рейтинг 12років попри все — погоду, кризу, Президента, пофігізм — чудово, від видавничої спільноти треба тільки одне — солідаризм, а де ж його взяти?

Зате на останньому рейтингуванні була помітна величезна робота видавництва «Ярославів Вал»: усі їхні книжки — в десятку, і в сенсі соціального очікування — «дуже своєчасна книга», й селекція імен хороша, і культура видання висока. Зазвичай книжки російськомовних письменників, які живуть в Україні, і тексти мали посередні, і видання непривабливі, зате цього року російськомовні поетичні і прозові тексти, особливо видані журналом «Радуга», дуже навіть література.

Але втішило мене інше:). Навмання вихоплені тексти нових, незнайомих широкій публіці письменників, затягували мою увагу як вир, і таких книжок було чимало. Працюю над запам’ятовуванням нових прізвищ, а ви поки занотуйте одне — львівська поетка Юлія–Ванда Мусаковська.

P.S. Коли ви будете читати цю колонку, вже буде відомо ім’я лауреата гран–прі: вчора ввечері експерти відкритим голосуванням визначилися з переможцем 2010 року. А церемонія нагородження відбудеться 24 грудня.

Валентина Клименко