Тільки за сигнальними примірниками випущених видань республіканські книжкові палати ведуть облік видавництв і видавничих організацій, виданих книжок і брошур — за назвами і накладом. Точної статистичної інформації про стан книжкової торгівлі ані міністерства, ані національні асоціації не мають.

Цифри, наведені нами нижче, отримані з різноманітних джерел: вважати їх абсолютно точними не можна. Проте вони дають загальне уявлення щодо цього питання.

Під час дослідження використовувалися матеріали, отримані з десяти країн, що входять у СНД.
Це країни із загальним населенням, 250млн. 794тис. 700, на їхній території було 9524 видавництва і видавничі організації. Станом же на кінець 1990 р. їх було всього лише 252. Іншими словами, за минулі роки кількість видавництв і видавничих організацій в Україні зросла в 73,5 разу, в Білорусі — у 66,2, Молдові — у 49,5, Казахстані — у 39, Росії — у 34,9. В Азербайджані, Вірменії, Грузії, Киргизстані і Таджикистані також відбулося зростання кількості видавничих організацій, але порівняно з 1990 роком їхня кількість зросла в 12—25 разів.

Істотно збільшився і випуск книжок за назвами. У Молдові — в 4,77 разу, Білорусі — в 4,45, Росії — в 2,64, Вірменії — в 2,63, Україні та Азербайджані — в 2,55. Лише в Грузії, Киргизстані і Таджикистані випуск книжок порівняно з 1990 роком скоротився (у Грузії він становив 95%, Киргизстані — 72,1%, а в Таджикистані — 85% до показників 1990 р.)

Проте загальний тираж випущених книжок знизився у всіх країнах, причому істотно. Тільки в Казахстані випуск книжок (за тиражами) залишився на рівні 1990 р. (28,7 млн. прим.). У Білорусі до рівня 1990 р. він становив 90,7%, Азербайджані — 46,7. У Росії випуск літератури 2007 року становив усього 42,9%, в Україні — 32,1, Вірменії — 21,2, Киргизстані — 11,26, Таджикистані — 7,6% від рівня 1990 року.

У результаті значних змін у випуску книжок за назвами і тиражами змінилися і показники середнього тиражу. Якщо 1990 року практично у всіх колишніх союзних республіках середній тираж книжки перевищував 10 тисяч примірників, тепер він коливається від 6119 примірників у Росії до 998 у Вірменії.

Нині в п’ятьох країнах із 10 досліджуваних (Азербайджані, Вірменії, Грузії, Киргизстані, Таджикистані) видається менше однієї книжки на душу населення, в Україні — трохи більше однієї книжки на одну людину (1,15 прим.), у Казахстані і Молдові (1,7 прим.) і лише в Росії та Білорусі — понад чотири книжки на одну людину. Проте й ці показники майже втричі менші за ті, що були на початок 90-х років минулого століття.

Якщо за 1991—2007 рр. кількість видавничих організацій різко зросла, то кількість книгарень різко скоротилася. Нині книготорговельна мережа становить приблизно 20% від наявності книгарень на початок 1990-х років. 1991 року в Азербайджані було 236 книгарень, нині — 45, у Вірменії — 193 і 40 відповідно, у Білорусі — 641 і 130, Казахстані — 1565 і 147, Україні — 3517 і 600, Киргизстані — 237 і 46, Росії — 8455 і 3000 відповідно.

У 1990 р. у цих країнах на 100?тисяч населення припадало 6,45 книгарні, зокрема в Молдові — 16, Казахстані — 9,4, Україні — 7,2. У 2007 році, за даними національних асоціацій, в Азербайджані на 100 тисяч населення припадало 0,5, Казахстані — 0,88, Киргизстані — 0,97, Таджикистані — 1,89 книгарні. Загалом у досліджуваних країнах на 100 тисяч населення припадає 1,7 книгарні.

Якщо використовувати зворотний показник — кількість населення, яка припадає на одну книгарню, — картина стане ще більш промовистою: у середньому на одну книгарню припадає 58,6 тис. людей (в Азербайджані — 187,5 тис., Грузії — 166,3 тис., Казахстані — 113,8 тис., Киргизстані — 103,3 тис.). Для порівняння: в Німеччині на одну книгарню припадає 11,52 тис. людей, у Швеції — 18 тис., Фінляндії — 6,48 тис., Угорщині — 13,33 тис., Чехії — 13,1 тис.

Ми спробували зібрати дані також про випуск перекладної літератури. На жаль, цифри, які нам вдалося отримати, не відображають повної картини. Респонденти зуміли надати лише окремі цифри щодо перекладу літератури рідною мовою і щодо випуску рідної літератури. І за назвами, і за тиражами кількість таких видань не перевищує 15%. Причому в перекладах значну частину становить англійська література.

Це дослідження ще раз переконує, що стан книговидання і книгорозповсюдження потребує серйозного втручання та підтримки держави. Проте, як видно з викладеного вище, книжка ще не має належної уваги з боку керівництва країн СНД. Якщо в Молдові, Таджикистані і Грузії податок на додану вартість дорівнює 0%, у Росії — 10 (18), Казахстані — 13, Вірменії — 16,67, то в Азербайджані та Білорусі — 18, Киргизстані та Україні — 20%. Для порівняння: в Австрії ПДВ на книжки дорівнює 10%, у Нідерландах — 6, в Угорщині, Литві, Латвії, Іспанії, Італії, Греції — 4, Великобританії, Ірландії, Норвегії, Кіпрі — 0%.

Податок з прибутку книговидавничі та книготорговельні підприємства сплачують у тих же розмірах, що й підприємства інших галузей. Найвищий відсоток сплачують книготорговельні підприємства Казахстану (30%). Податок з прибутку в Україні дорівнює 25%, у Росії та Білорусі — 24, Азербайджані — 22, Вірменії — 20, Молдові — 15 і в Киргизстані — 10%.

Утім, у Росії в 1996—2002 рр. діяв Федеральний закон про державну підтримку засобів масової інформації та книговидання Російської Федерації. У досліджуваних країнах СНД також діють нині програми підтримки вітчизняного книговидання і книжки. Так, в Україні і Киргизстані ухвалено республіканські закони про підтримку книговидання, але вони стосуються тільки вітчизняних видань. В Україні на вітчизняну книжкову продукцію встановлено нульову ставку податку на додану вартість. Для видавництв і книготорговельних підприємств, які її виробляють і реалізують, установлено пільги на орендну плату за займане приміщення. У Киргизстані від сплати ПДВ звільнено постачання навчальної, художньої літератури, виданої для дітей державною мовою. У Білорусі від орендної плати звільнено всі державні видавництва, а також юридичні особи та індивідуальних підприємців, що здійснюють видавничу діяльність і книжкову торгівлю, якщо обсяг випуску та реалізації книжкової продукції, пов’язаної з освітою, наукою і культурою, становить понад 50%.

Флорентійська угода про ввезення матеріалів освітнього, наукового та культурного характеру і протокол до нього закликають держави, що її підписали, звільнити друковані видання від сплати мита. Проте цю угоду підписали тільки Росія, Казахстан і Молдова. А угоду країн, що входять у Співдружність незалежних держав, про створення сприятливих умов для взаємного обміну друкованою продукцією досі навіть не винесено на обговорення Ради глав урядів СНД.

Анатолій Горбунов (віце-президент, виконавчий директор АСКР)