Першим винуватцем літературних посиденьок став відомий грузинський казкар, поет, кінематографіст, політичний діяч, людина енциклопедичних знань Ґурам Петріашвілі.

 Того дня письменник мав також дві зустрічі із львівськими школярами. А вечір із цим незвичайним чоловіком відбувався у невимушеній атмосфері. Книголюби попивали грузинське вино і уважно слухали здебільшого філософські роздуми гостя з Києва (з 1992 року пан Ґурам живе і працює в Україні).

Перед тим, як розпочати свою розповідь, Ґурам Петріашвілі, задумливо покурюючи, послухав кілька львівських легенд, що прозвучали з уст голови сімейства сажотрусів, яке господарює у «Домі легенд». Почувши, що у Львові – 4125 левів і що, мовляв, саме через них «Віктор Янукович, приїжджаючи до столиці Галичини, ще жодного разу не залишався на ночівлю, – бо розірвали б…», грузинський казкар від душі посміявся. А от власним розповідям надав серйозного тону, зауваживши: «До себе людина повинна ставитися з гумором та іронією. А до справи і світу – серйозно».

Для ознайомлення присутніх із творчістю пана Ґурама головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка прочитала одну з його казок – «Дивак» – із книги «Чудеса маленького міста». При цьому видавець зазначила: «Ця книга – з тих, які мають залишатися з людиною упродовж всього життя». Опісля Ґурам Петріашвілі розповів, звідки взялася ідея написати казку про чоловіка-дивака, який світився: «Хтось із класиків сказав, що після першого кохання людина або встає на ноги, або духовно вмирає… У цій книжці є кілька казок, на які мене надихнуло перше кохання. Казка «Дивак» – якраз із них. Я ніколи не думав про самогубство. Але моє перше кохання взяло мене в свої руки і добряче потрясло мною… Кохання – найсерйозніше, що є у світі. Бог недаремно дав нам дар кохати одне одного. Я – про кохання між чоловіком і жінкою. А не про те кохання, яке зараз показують у голлівудських фільмах… Кохати потрібно шалено, із температурою 40, а не 36,6 градуса. Мені зараз 68 років. І коли нині один із львівських школярів запитав у мене, чи буваю я щасливим, подумав: «Так. Коли бачу її уві сні». Вона – моя однолітка, їй уже теж 68. Але в моїх снах вона назавжди залишиться молодою. Минуло сорок років, а я досі кохаю цю дівчину… У житті людини є моменти, коли вона почувається щасливою: народження дитини, досягнення мрії… Але довго триває тільки одне щастя – коли кохаєш. Якщо у своїх казках я хоча б на десять відсотків показав силу такого кохання, то як автор буду задоволеним».

Згодом пан Ґурам продовжив розмірковувати над тим, що таке – щастя: «Щастя – не в матеріальному. Щастя – серед дітей, серед суспільства. От вчора один хлопчина уступив мені місце у громадському транспорті – і я відчув себе щасливим. Щасливим через те, що знайшлась така людина. Щасливим був і цей хлопець, адже своїм вчинком він кинув дещицю у скарбницю Бога».

Нестандартно Ґурам Петріашвілі мислить і про народи – український, грузинський, американський… «Ми, грузини і українці, були самими собою, коли були справжніми землеробами, – каже письменник. – Засіяли землю – і чекали, щоб Бог дав урожай. А взимку відпочивали. Пили, співали… А що зараз? Люди день у день ходять на роботу… Зараз багато говорять про свободу особистості. Головне – виховати в людині особистість – і вона знайде собі свободу. А як не буде особистості, то така істота – звір, а не людина. А навіщо звірові свобода?».

«Не знайдете іншого такого грузинського письменника, у якого б стільки разів стріляли (свого часу Ґурам Петріашвілі був соратником Звіада Гамсахурдія. – Г. Г.), – веде далі легендарний гість «Дому легенд». – Колись я пішов у національний рух. Офіційна пропаганда вважала, що на боці Гамсахурдія – «шпана»… Та мене досі цькують. Недавно написали, що живу у Києві, що в мене – четверо дітей, і жодне із них не знає грузинської мови… Насправді у мене – дві доньки. І вони знають грузинську. Молодша навіть викладала її дітям у школі. Світ – дуже неоднозначний. Один герой Руставелі сказав іншому: «Не сумуй. Хоча світ – злий, Бог – добрий». І це обнадіює. До слова, у голові не вкладається, що цей божевільний
Саакашвілі хотів забрати зі шкільної програми твори Шота Руставелі. Так він же вісім століть із нами! Важко навіть сказати, що відіграло більшу роль у нашому становленні – Євангеліє чи Руставелі? А Саакашвілі хоче зробити з грузинів американців. Смішно… З грузинів не можна зробити американців!».

«Жити треба просто. Просто жити, – розмірковує Ґурам Петріашвілі над сьогоденням. – Хтось купив собі нову консервну банку – «Мерседес». І ти собі запалився: «Й мені таке треба!». І покладеш на це і своє здоров’я, і здоров’я своєї дитини. А навіщо? От у мене немає «Мерседеса». Та хіба хтось із моїх знайомих скаже, що я – погана людина?».

Під завісу вечора пан Ґурам зачитав українські переклади десятка своїх віршів – у перекладі Івана Андрусяка. «Казок я зараз не пишу, – зізнався письменник. – І не хочу про це думати. Може, ще щось і буде. А може, й ні… Пишу за рецептом великого Льва Толстого, який казав, що мистецтву і літературі потрібні думки, які народжуються у серці».

Галина Гузьо