Однак ці та багато інших прізвищ видатних дитячих письменників українським дітям нині не говорять нічого. Бо ж найкращі зразки світової літератури для дітей, попри натужні зусилля окремих видавництв, представлені на вітчизняному книжковому ринку досі спорадично.

Непроста ситуація з виданням перекладної літератури для дітей певною мірою є зліпком із проблем українського книговидання загалом. Воно, як відомо, потерпає через малий обсяг ринку, нерозвинену мережу книгорозповсюдження, «кризові» скорочення бюджетів… Однак є тут і специфічні «дитячі» квестії.

Переконатися в тому, наскільки непевна в Україні доля довгострокових перекладацьких проектів, можна з досвіду видавництва «Юніверс». Готуючи кілька серій художньої літератури, зокрема лауреатів Нобелівської та Букерівської премій, «Юніверс» звернувся й до «малого Нобеля» – Премії імені Г. К. Андерсена, яку вручають за видатний внесок у дитячу літературу. У 2005–2007 рр. у цій серії вийшли «Діти Склодува» та «Ельвіс Карлсон» Марії Ґріпе, «Цепелін» Тудмуда Гауґена, кілька книжок Еріха Кестнера. Однак  далі видавництво було змушене взяти тривалу перерву – для продовження серії бракувало коштів.

«Видавати переклади «серйозної» дитячої літератури невигідно», – коментує головний редактор «Юніверсу» й перекладач Олег Жупанський, адже справа тримається переважно на ентузіазмі видавців. «Як тільки є змога знайти кошти – одразу робимо», – додає він. Нині, попри кризу, пан Жупанський готує переклад наступного автора серії – нідерландської дитячої письменниці Анні Шмідт.

Знаючи реалії ринку, започаткувати подібний довгостроковий перекладацький проект не зважиться навіть таке успішне дитяче видавництво України, як «Грані-Т». «Ми не могли б собі цього дозволити, бо довелося б пожертвувати обсягами українських книжок, а ми не хочемо цього робити», – зазначає шеф-редактор видавництва Діана Клочко. До того ж, зазначає пані Клочко, перекладна література для дітей продається вдвічі довше за українську.

Випробування кризою й непростими умовами ринку досить успішно витримує «Навчальна книга – Богдан». У цьому видавництві вже сім років виходить бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах “Світовид”. У серії вже видано переклади таких авторів, як Жуль Верн, Олександр Дюма, Микола Гоголь, Марк Твен, Ґаррієт Бічер-Стоу, Фенімор Купер тощо. Однак і тут ситуація далеко не безхмарна. У відповідь на запитання, як у видавництва справи з перекладами, головний редактор Богдан Будний скаржиться: «Розвелося багато книжкових піратів, які паразитують на готових перекладах, права на які ми купуємо. Наприклад, та ж харківська «Школа». Ви подивіться, у їхніх книжках навіть не вказано, хто автор перекладу…»

Видавці визнають: якщо дитяче видавництво хоче взятися за переклади, воно має бути готовим до низки проблем. «Це проблеми на всіх рівнях, – коментує пані Клочко. – З проплатою ліцензії на видання українського перекладу, із домовленістю з правовласником, з пересиланням матеріалів, з пошуком перекладача, з узгодженням, як цю книжку робити… Немає жодної ланки, де б не було проблем».

Щодо проплати ліцензії, то нерідко правовласник називає надто високу ціну. «Приміром, одна з причин того, що в Україні не перекладаються і не видаються бельгійські й французькі комікси (зокрема, класика жанру «Тентен») – захмарна ціна на права. І тут нічим не зарадиш», – зазначає перекладач Іван Рябчій.

Ціновий діапазон на ліцензію коливається від символічних $100  до кількох тисяч. У середньому це 600-700 доларів. Ціна залежить ще від податкової політики тієї країни, у якої купують ліцензію. Наприклад, є країни, де гонорари за продаж прав на переклад не оподатковуються, а є й такі, де податок «з’їдає» до 50%.  Купити права, що перевищують середню ціну, може далеко не кожне видавництво. Деколи ж каменем спотикання стає не стільки ціна на видання перекладу, скільки на передрук ілюстрацій.

Нерідко правовласники відмовляють, тому що не можуть зрозуміти ситуацію на українському книжковому ринку. Вони не вірять, що видання книжок для дітей може бути неприбутковою справою, й не лише не дають грантів, але й ставлять за купівлю прав шалені, як для вітчизняних видавців, ціни, а на додачу – ще й  вимоги до тиражу чи оформлення. Відомі у видавничій сфері й випадки, коли правовласник надавав попередній дозвіл, а потім, при складенні угоди, дізнавшись про українські наклади, відмовляв. Адже в такий хитрий спосіб нерідко діють видавництва, коли хочуть, щоб права не дісталися конкурентам.

Найлегше, кажуть видавці, мати справу з виданням скандинавської, литовської, австрійської, німецької літератур. Ці країни не лише охоче надають права й гранти, але й допомагають із презентаціями. Нещодавно до цієї ініціативи долучилася Польща. А чи не найважче, як не дивно, з перекладами з російської. До України не лише не доходять найкращі тексти, знайомство з якими могло б породити бажання підготувати переклад, але є й інша проблема. Чимало книжок, особливо для найменших, перекладається з російської без будь-яких угод і зазначення, що це переклад.

Охочіше на пропозицію перекласти дитячу книжку видавці пристають тоді, коли є грант або підтримка на видання. «Чесно кажучи, навіть думки такої не виникало пропонувати українським видавництвам надрукувати щось без фінансової підтримки, тобто, без гранту країни мови оригіналу, – ділиться думками перекладач нової генерації Світлана Вольштейн. – Переважно, все що виходить, друкується за сприяння культурних фондів. Є конкурс на перекладацький грант, який проводить Ґете-Інститут, є перекладацька стипендія від швейцарського фонду…» В ідеалі таку підтримку потрібно надавати перекладачеві. Одначе за вітчизняних видавничих реалій ці кошти насправді стають підтримкою видання книжки, і лише частину з них отримує власне автор перекладу. Для сторони, яка надає українському перекладачеві фінансову підтримку, така ситуація здається неприпустимою.

Однак зависока вартість прав – це лише верхівка айсберга. Нерідко видавці мають справу передусім з підводними течіями. Українським видавництвам можуть відмовити продати ліцензію на переклад через міжвидавничі інтриги, намову конкурентів, антирекламу… Так сталося, зокрема, з «Хроніками Нарнії» К.С.Льюїса та «Мостом в Терабітію» К. Патерсон, з книжкою Х’ю Лофтінга про пригоди доктора Дулітла, творами Патриції Сент-Джон. У видавничому середовищі ця ситуація добре відома. Однак коментувати її журналістам видавці відмовляються, адже це – «цехові таємниці».

Не менш суттєвою проблемою для видавництв є пошук фахового перекладача. «Як літературний редактор, який сам у видавничій роботі має справу з чужими перекладами, хочу сказати, що часто молодий перекладач може добре знати іноземну мову, але… погано знати рідну. Такий переклад нечитабельний, і редакторові доводиться довго доводити його до пуття, – розповідає редактор і перекладач Оляна Рута. – Буває і таке, коли перекладач не соромлячись приносить комп’ютерний переклад із такими «перлами», що хоч плач».

Слова Оляни Рути підтверджує й Наталя Брискіна, перекладач, редактор видавництва «Теза», яке публікує свiтовi та вiтчизнянi бестселери для дiтей та пiдлiткiв. «За багатьма молодими перекладачами доводиться багато виправляти або й зовсім переписувати», – зазначає вона. Пані Брискіна визнає, що «Теза» охочіше працює з перекладачами старої генерації, адже вони «дають потрібну якість і терміни».

Перекладач, який має поважне реноме, найчастіше знаходить відгук видавництв на пропозицію перекласти ту чи ту дитячу книжку. Щобільше, знаний перекладач не тільки отримує замовлення від видавництва на переклад, але й може обирати серед цих пропозицій відповідно до власних уподобань. «Моя мама, Галина Кирпа, перекладає на замовлення виключно тоді, коли це збігається з її смаками й не суперечить літературним та людським принципам, – ділиться Оляна Рута. – Скажімо, незабаром вийдуть казки Астрід Ліндгрен, які мама перекладала на замовлення видавництва «Махаон». Там таки вийшла перекладена на замовлення книжка Гру Дале «Хтозна-що, або Свято першого зуба». Славнозвісні книжки сучасного шведського класика Клауса Гаґерупа про Маркуса мама переклала на замовлення «Тези». «Навчальна книга – Богдан» видає розкішну серію дитячих казочок Свена Нордквіста в його таки художньому оформленні. Видавництва, звісно, зацікавлені в гарних перекладачах».

Молоді перекладачі вчитися хочуть. Тетяна Савченко, автор мережевого перекладу «Їжачка в тумані», зазначає, що працювала над книжкою з метою тренування. А вже наступний переклад, книжку Вітезслава Незвала “Аничка-гномка і Солом’яний Губерт” пані Тетяна подаватиме до друку: «Навіть випросила собі “наукового керівника” – перекладача-україніста з Чехії Риту Кіндлерову. Вона перевіряє мій переклад, підказує якісь реалії, які може знати тільки чех, наприклад, про специфічний вид іграшок чи специфічні ремесла, яких у нас не було. Тож я стараюся, і все серйозно».

Отже, песимістами у справі дитячого перекладу бути все ж не варто. Але й оптимістами бути зарано. Нещодавно видавців налякала чутка: на друковану продукцію планують ввести акциз. Вона буде контрольованою й дорожчою на 20-30%. А отже – не надто відрізнятиметься в ціні від ювелірних виробів… Тож і до податку на розкіш дитячій книжці недалеко…

Валентина Вздульська
Фото: mamsovet.ru