Одразу хочу зазначити, що в назві рецензії я зовсім не кепкую з автора, переінакшуючи відомий вираз «буря в склянці води». Справа в тім, що книга Сергія Русакова дійсно нагадує келих, в якому хлюпаються рефлексії та імпульси, викликані на несподівано різні теми. Власне, «Келих імпульсів» – збірка вартісної прози, яка складається з новел та етюдів, різних за стилем та спрямуванням: від релігійно-екзистенційних до буденних. Твори невеликі за обсягом, здебільшого безсюжетні, вірніше, вони не потребують конкретного сюжету – «хто куди й навищо». Це вільний виклад думок, філософія повсякдення, які знайшли втілення у свіжих, не заштампованих творах. Автору вдається сказати читачам про звичне у незвичній манері.

Незважаючи на різноманітність тематики етюдів, основним фоном збірки є урбаністичний. Але урбанізм Сергія не цинічно-байдужий чи апатично-депресивний, як заведено нині. В ньому присутній дух поезії, романтика – саме така, якою вона є в сучасному мегаполісі. Ніяких поз, ніяких закочувань очей на тему: «Ах, суцільна бездуховність! Куди котиться цей світ?». Все по-живому, а відтак по-чесному. Тому й хочеться сказати: «Вірю!».

«Келих імпульсів» варто читати неспішно – так би мовити, смакуючи роздуми, а не випиваючи їх залпом. Адже це не гостросюжетне чтиво, яке заковтуєш, часто при цьому не відчуваючи смаку. Деякі новели, можливо, варто перечитати двічі, аби вони розкрилися повністю – адже автор постійно веде пошук стилю, нових літературних прийомів та нового рівня літератури, пошук цікавий і сміливий.

Обійдемося без пафосу й не будемо пророчити Сергієві Русакову зоряну вись чи всесвітню славу. Автор починає. І починає добре. Лишається побажати письменникові, аби власна творчість дарувала йому радість і насолоду творення. А всім іншим – гарного читання!

Дмитро Княжич