Re: цензії

01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Розворушімо вулик
11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
«Але ми є! І Україні бути!»
11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУ
Побачило серце сучасніть через минуле
10.11.2024|Віктор Вербич
Світ, зітканий з непроминального світла
Головна\Авторська колонка\Україна без русі

Авторська колонка

10.11.2024|20:50|Ярослав Орос

Україна без русі

У мене син у війську, бореться і за древлян, і галичан, а мені, старигану, нічого робити, то й тиняюся довкруж Києва. Забрів недавно аж на землі древлянські. До Немирівки, села неподалік Коростеня. Тут, у Немирівці, покоїться могила найпершого русько-київського князя Ігоря.

Чому мене сюди привело? Скажи – мабуть, совість загризла. До Коростеня годин дві їзди. Саме місто з недолугими скульптурами у парку з Ольжиними купальнями – де ж таки видано, щоб виславляти своїх поневолювачів – аж дуже не привернуло увагу мене, а неподалік, верст шість за річкою Уж, привабило село Немирівка. Власне околиця з насипаним курганом. На маківці порослої буйно травою могили чомусь поставлений височенький трираменний хрест (Ігор же не хрещений) і в підніжжі впадає в око сірувато-зернистий пам’ятний знак, що засвідчує: «У рік 945… древляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його… і похований був Ігор і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Древлянах і до сьогодні. Повість минулих літ». 

Що не кажи – достовірно невідомо, де б ще збереглося поховання русько-київського князя. Конунґів з роду Рюриковичів було чимало, а могила чи не одна з усіх них зосталась. І не кого-небудь, а таки найпершого…  

Читаю з Літопису руського: 

«У рік 6453 [945]. Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми – голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].

Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».

І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря (грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив’язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє) і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні».

Не раз я твердив, що русь (ruotsi, rootsi) – се слово не наше, позначається з давньоскандинавської: «веслярі», що й заграбастали нас з потрухами. Опісля Рюриковичі ще й накинули волелюбному Києву – християнство!

Тяжко побратимам мого сина на фронті… Тільки й чують з напроти окопів:

– За Русь святую, Иисуса Христа…

Українська минувшина, гай-гай, потребує доконечного переосмислення. Доволі носитися з не своїми, чужими князями-загарбниками, мов з писаною торбою. Бо та нижчість, комплекс меншовартості, добряче в’їлася, сидить у печінках нинішніх українців. Потрібно заново переписувати «Історію України-Руси» з незлічимими поправками. Та хто за те візьметься, коли у нас істориків – тьма-тьмуща, а новий Грушевський ще не народився! – ремствую, оскільки не під силу самому. – Патякати у нас кожний другий мастак, а коли прийдеться до діла, засуне свій язик помежи сідниць. Або такого намеле, що не тримається купи. 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

03.12.2024|09:25
Дискурс радянського самовбивства
28.11.2024|14:49
Видавництво Старого Лева спільно з Talents for Ukraine запускають серію подій "Читати. Говорити"
27.11.2024|12:11
"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели


Партнери