Дякувати Дажьбогу, ще живий Сергій Пантюк. Сергій і познайомив мене з В. Кожелянком. Ох, колись утрьох були й нарубалися. Та мова про інше.

Після «Соняшної машини» В. Винниченка з українських мудраґелів ніхто не брався на широку ногу заглядати в будучність. А тут, візьми, тоді в лихі дев’яності, буковинський соловейко «защебетав»:

– Кацапам буде гаплик. Українські військові пройдуть святково по Красній площі.

За що я люблю Василя Кожелянка і як людину, і як провидця… 

Бо він з перших сущих завив:

– На Москву чекають густі потемки!

Передбачив же великий буковинець. Васько… Мій товариш по чарці.

У Кожелянка є беззаперечні слова:

– Дядько оре та й оре.

Справжній українець коли береться за діло, то не чекає взимку весни… Пре плуга. Тільки, раніш, про те мало хто знає. 

Хохли неотесані.