Re: цензії

20.07.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Небоземляни – діти світла серед нас
19.07.2024|Богдан Дячишин, Львів
Я і є памʼять – вічний
18.07.2024|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету ім.Стефаника
Літературознавчі візії Лариси Табачин
Знову – Селін, знову – війна
06.07.2024|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель України
Верліброві філософеми Євгена Барана
28.06.2024|Сергій Постоловський
«Анатомія ненависті. Путін і Україна» Сергія Руденка. Книга для тих, хто хоче не тільки знати, але й зрозуміти
27.06.2024|Богдан Дячишин, Львів
«До світла, що у слові…» (Полілоги живого слова для дітей і дорослих)
20.06.2024|Віктор Вербич
Нора Ікстена: «Чи любов краща за життя?»
18.06.2024|Галина Максимів, Прикарпаття
Відкриваючи «Галактику Андромеди»
І рід, як сад
Головна\Авторська колонка\Замість космацьких узорів

Авторська колонка

10.02.2024|14:24|Ярослав Орос

Замість космацьких узорів

У Василя Герасим’юка, автора збірки «Космацький узір», є вірш – «Де гуцули?». На час написання сього вірша п. Василь ще мешкав у столиці й наїжджав на свою малу батьківщину (куди нарешті повернувся з початком Великої війни) та поставив собі отсе запитання.

Слідом за ним перейнявся нині у Києві і я: 

 

– І ви вже нічого не розумієте,

                                                                            бо гуцулів нема,

                ніби забрав потоп чи сніговий обвал,

  а їхні столиці є і їх все більше:

                                            Косів, Верховина, Яремче, Криворівня, Рахів, Космач,

                            а останні навіть із особливим означенням:

    Криворівня – українські Атени,

                                                                            Рахів – гуцульський Париж,

       Космач – бандерівська столиця,

                                                                            а гуцули – далі.

 

Ну, коли вже в сих краях гуцулів нема, то певно – в чорта на рогах. У самих дебрах Говерли по два боки українських Карпат. А за австріяків і Польщі та Союзу гуцулів описували як особливу українську народність. Чого тільки вартий твір «Тіні забутих предків» подолянина М. Коцюбинського й однойменний кінофільм вірменина С. Параджанова про них. Що й казати! 

Та ба, за часів вистражданої Незалежності гуцули перевелися нінащо. Днями у Космачі, нібито «бандерівській столиці», стряслося те, що своєму ворогу такого не побажаєш. У селі, де сталася сутичка з жінкою, яку тамтешні побили, сприйнявши її за «навідницю ТЦК», відбулася зустріч з представниками Територіального центру комплектування. Присутні на зустрічі навперебій вигукували військкомам «ганьба», а один з чоловіків допитувався, від якої агресії потрібно захищати Україну, та вимагав оголосити «війну». 

(Див. відео кореспондента видання Telegraf Яна Доброносова, опублікованого на відеохостингу YouTube).

Представник ТЦК поцікавився у горян, чи потрібно боронити державу, чи не треба, але у відповідь почув закиди, що військкоми не їдуть з повістками на «Буковель», а діти депутатів Верховної Ради не йдуть воювати.

– Кого захищати? Від кого захищати? У нас оголошена війна в Україні? – допитувався один з присутніх.

– У нас запроваджено режим воєнного стану, який запроваджується у випадку необхідності відбиття агресії, що зараз і здійснюється, – відповів представник ТЦК.

– Відбиття агресії від кого? Ми не розуміємо, від кого, – очей у Сірка позичив космачанин.

Ех!.. Ні додати, ні відняти: Гуцулія є, а гуцулів катма. Й жодної тіні од них не лишилося, – прикро навернулось на думку. – Язиком молоти і ткати узори – не мішки носити.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери