Головна\Авторська колонка\Смак сексу і Зло в раю

Авторська колонка

Смак сексу і Зло в раю



Давно вже помічено, що швидкість, з якою сьогодні приходять до нас міжнародні бестселери, начебто досягла цивілізованого рівня. Однак, що саме приходить? Іноді це справді, «разнообразные не те» видання, якими б хотілося заповнити лякуну не дуже масового чтива.

Так уже сталося, що сьогоднішні науково-популярні книжки намагаються говорити з нами просто – про складні насправді речі. Формат посібника, енциклопедії, довідника давно вже замінив поважні академічні видання. Історія, медицина, астрономія і біологія викладені так, щоби не залишалося зайвих питань, і задоволення було гарантоване. При цьому завжди існує можливість вибирати між цікавою наукою і модним автором-науковцем. Але як бути, коли прості, здавалося, явища вимагають більш пильного погляду і ретельного аналізу? Виявляється, не весь наукпоп задовольняє цим потребам, і тоді залишається ніша, в якій думка знову може попрацювати.

Однією з таких рятівних оаз сьогодення чи не єдино залишається книжкова серія, яку розпочало і активно та регулярно підтримує «Видавництво Анетти Антоненко» спільно з видавництвом «Ніка-центр». З одного боку, це як «смак сексу», який обов’язково має бути присутній, наче драйв у науковому чтиві – завдяки «незвичним» ракурсам, «збоченій» тематиці, що мають вигляд нестандартних досліджень про, скажімо, туман, дощ, прянощі. Клясифікації буденного при цьому можуть бути еклектичними, проте заслуга автора, як дізнаємося про одного з них, «в намаганні охопити і якось структурувати територію суспільної практики, яку неможна описати на однозначних логічних засадах».

 З іншого боку, це може бути «зло в раю», таке собі спокусливе яблуко розбрату в середовищі офіційного літературознавства, яке досі, як всі вже зауважили з нелегкої руки автора цих рядків, залишається містечковим «краєзнавством, втиканим жовто-блакитним пір’ям». Але видавців це не спиняє, вони лише підкидають хмизу в полум’я дискурсу, поставляючи все нові теми для роздумів про можливості сучасних практик.

Наприклад, навесні цього року вийшли одразу дві цікаві праці, «дражливого» та  «провокаційного» характеру, що демонструють нестандартний підхід до сучасної тематики. Перша з них – це «Секс та релігія» Даґа Ейстейна Ендшьо У книжці норвезького науковця і правозахисника чимало відомостей не лише про «еротичність» сучасної культури стосунків, але й величезний масив інформації щодо непростих стосунків між сексом і різноманітними релігіями протягом всієї історії людства й у різних світових культурах. Зокрема розглядається проблема допустимости чи заборони статевих стосунків за межами шлюбу; ставлення різних релігій до дозволу священикам займатися сексом, до гомосексуальних статевих стосунків і сексу між представниками різних рас, до сексуального самозадоволення тощо. Загалом це захоплююче дослідження звичаїв, ритуалів і правил, з яких стає видно, що від давніх часів основний релігійний акцент робиться на чоловіків, і сексуальність жінки визначається з огляду на її стосунки з ними. Тим часом чоловіки зазвичай можуть мати декількох жінок, як у шлюбі, так і поза ним, натомість головним релігійним правилом щодо жінок є те, що жінка сексуально обмежена тільки одним чоловіком, не завжди на все життя, але, звичайно, не більше одного за раз. Тож не дивно, що релігійні заборони, які регулюють поведінку гетеросексуальних жінок, сьогодні обговорюються рідше, ніж заборона гомосексуальности, хоч мають значно довшу історію.

Що ж до другої «весняної» книжки, то «Щастя» Тимо Айраксинена взагалі пропонує кардинально інакший погляд на предмет дослідження. За всі часи людина прагла щастя, натомість фінський філософ переконує нас у тому, що це заняття – не найголовніше. По-перше, якщо всі шукатимуть за цією ефемерною матерією, не знаючи, з чого саме вона складається, то хто тоді варитиме борщ? Саме такі провокаційні питання ставлять у цьому незвичайному дослідженні. По-друге, що саме вважати за щастя у нинішньому суспільстві, де прості радощі давно вже не грають ролі, натомість алкоголь, наркотик і сексуальні втіхи на зразок мазохізму, як вважає філософ, для багатьох вже стали нормою «задоволень» у житті? Таким чином, зіткнення моральних чеснот і соціяльної поведінки індивіда дає несподівані результати, перед якими розгублено розводять руками соціологи, а вже автор книжки докладно розповідає, як і чому це сталося, і який існує вихід. І якщо вже «насолодою» замінювати «щастя», то чому солодуни у цьому житті не завжди бувають щасливі, а доброчесні люди так само нерідко стають нещасними?

Так само оригінальна книжка, що вийшла у «Видавництві Анетти Атоненко» вже нещодавно. Після прочитання «Сміху» Еріка Смаджі наші уявлення про цю емоцію кардинально зміняться. Так, сміх начебто пов’язаний із радістю та задоволенням, це «весела відповідь на смішні повідомлення, яка забезпечує добре психічне самопочуття». З іншого боку, як вважає автор, «імпульсивний», «конвульсивний» характер сміху відсилає до автоматизму, що не потребує якого-небудь попереднього розумового опрацювання або обдумування. І тоді сміх просто вибухає і далі котиться сам собою.

То що ж таке сміх? Які фактори його викликають, якщо він може сигналізувати також про розпач, страх, відчай? Щоб відповісти на ці питання, автор застосовує не народну мудрість, згідно з якою «і зі сміху люди бувають», а складні  концептуальні інструменти й методи таких дисциплін, як етологія, медицина, когнітивна психологія, психоаналіз й антропологія. В результаті ми побачимо, що сміх, «крім своєї належності до систем сміхової та емоційної комунікації, відіграє важливу роль у фундаментальній драмі людського існування, складеного з антагонізму процесів життя / процесів смерті». Таким чином, «радісна» емоція – це все ж таки захист проти смерти та її згубних процесів, тобто сміх – це «вираження вибухового тріюмфу життя».

Або, скажімо, наступна книжка детективно-літературознавчого кшталту. У своєму дослідженні «Зло. Розкриття сутності зла у літературі та мистецтві» Тармо Куннас відомийфінський письменник-філософ аналізує в контексті згаданої емоції художні та мистецькі твори і наводить переконливі й яскраві докази того, що зло ніяк не може бути однозначним. «Квіти зла» Бодлера, «Декамерон» Боккаччо, сцена на сходах у фільмі «Броненосець «Потьомкін» Сергія Ейзенштейна – це, по суті, зовсім різні маски зла. Так само книжка відрізняється від того, що ми звикли читати про людські емоції, вона, по суті, займає вищезгадану міждисциплінарну нішу. Можна сказати, що автор зриває маски з личини зла – глупства, інертности, аморальности – показуючи його суть у доступний спосіб. Завдяки цитатам і переказам клясичних творів світової літератури, присвяченої різноманітним проявам зла, йому вдалося створити справжній пригодницький роман.

Щодо наступної книжки німецького дослідника, який застосовує підхід, близький до історії ментальностей та інтелєктуальної історії, то його методологія ґрунтується на історичній соціології европейської цивілізації, розвинутій ще Еліасом. Так, «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів» Вольфґанґ Шивельбуша звертаючись до історії непомітних уже сьогодні речей, створює опорні точки для нашої уяви, даючи змогу поринути у людський світ, яким він був задовго до того, як став для нас звичним.

Наприклад, найвідоміші спеції, як-от перець, чай, кава, тютюн – яке місце ці засоби насолоди посідали в житті людини протягом віків, починаючи від доби Середньовіччя аж до модерних часів? Історія завезення, перші кав’ярні часів реформації, будуари еспанської аристократії – інтригують вже самі назви розділів книжки: «Кава і протестантська етика», «Еволюція куріння: люлька, сигара, сигарета», «Опій, пролетаріат і поезія», не кажучи вже про приклади, випадки, рецепти, зроблені на підставі аналізу літератури з мистецтвом. «На картині Якоба Йорданса (1593–1678) кашоїд насправді, ймовірно, їсть пивний суп, - свідчить автор. - До того як картопля ввійшла до європейського раціону, саме пивний суп був основним складником щоденного харчу. Огрядні, важкі тіла, що рясно населяють полотна північноєвропейських, а надто голландських, малярів ХVІІ сторіччя – а серед них і Йордансів «Кашоїд», – з погляду дієтетики та фізіології цілком можна пояснити високим споживанням пива й пивного супу».

Чи станеться після цього в нашого літературознавства бігунка на ґрунті нових предметів досліду, наче після супу з пивом, це ще велике питання, адже десятиліття радянської стагнації неабияк вплинули на процес «наукового» травлення. Утім, що буває у нормальних людей,  а не у філологів після смачної вечері, це, здається всьому світу відомо. Тож не дивно, мабуть, що невдовзі чекаємо у цій самій серії на черговий бестселер «Наука сну» в блискучому перекладі Сергія Борщевського. Не спати! 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери