Re: цензії

20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Розворушімо вулик
11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
«Але ми є! І Україні бути!»
11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУ
Побачило серце сучасніть через минуле
10.11.2024|Віктор Вербич
Світ, зітканий з непроминального світла
10.11.2024|Євгенія Юрченко
І дивитися в приціл сльози планета
Головна\Авторська колонка\Собор Паризької Богоматері

Авторська колонка

Собор Паризької Богоматері

О.Коростешева: Пане Олегу, Ви б іще про «Собор Паризької Богоматері» написали. (…)

О.Соловей: Про «Собор...», напевно, не писатиму, а от про романи та іншу прозу Ч.Буковські 1970-х–1980-хроків – невдовзі писатиму. Хороші книги не старіють, пані.

З коментарів до рецензії

 

О.Солов’я «Починаючи говорити»

Одразу скажу: мені не йдеться про рецензію Олега Солов’я і я не маю наміру апелювати до учасників наведеної в епіграфі дискусії. Цитата з обговорення критичної статті донецького літературознавця, опублікованої «Буквоїдом», підштовхнула зафіксувати деякі інші думки…

Не варто вважати, ніби асимільоване нами мистецтво попередніх епох є чимось таким, що працює над нашими душами – огранює їх та лікує – навіть тоді, коли ми спимо. Або ж тоді, коли упокорено сприймаємо купи наукових досліджень, написаних про той чи інший літературний шедевр, як такі, що їх не вдасться нікому й ніколи примножити бодай одним розумним словом.

Так, мистецтво можна порівняти з ліками, але з одним принциповим застереженням. Якщо людина захворіла, вона приймає призначені антибіотики і, лягаючи у ліжко, не переймається, чи діятимуть ліки уві сні. Діятимуть: заснув із підвищеною температурою – а прокинувся здоровим. Мистецтво ж здійснює свій культурний і духовний дренаж найефективніше тоді, коли звертаємося до художніх надбань, перебуваючи в стані максимальної мисленєвої активності. А тому літературні твори – навіть ті, які вважаємо засвоєними і до яких начебто можна й не повертатися, – чинять позитивний вплив на нашу свідомість, якщо утримуємо їх у постійній периферії зору, наслухаючи живий, хоч і давній письменницький голос – крізь зачинені двері століть та стильову архаїчність.

Я не стверджував би, що «Собор Паризької Богоматері» (візьму за приклад згаданий роман Віктора Гюго) є твором, про який немає сенсу писати. Не стверджував би, позаяк усі ми – пересічні люди, тож навіть на божественне сяйво дивимося так, ніби із шахти. А мислення наше занадто куце, воно пропонує нам убогі логічні конструкти на кшталт: якщо існує криниця, значить відром можна торкнутися дна. Затиснуті фізикою власних можливостей і уявлень, «знаємо» (NB: дієслово саме таке – у лапках), що дно існує.

Ми ще довго рухатимемося у напрямку світла, збиваючись на пітьму, ще довго проговорюватимемо для себе те, що давно не викликає різночитань. Ми ніби й знаємо, як жити. Проте не маємо сили актуалізувати це знання так, щоб не погойднутися вже наступної миті, піддавшись слабкості. Ми утверджуємося в категоричності замість того, щоб глибше занурюватися в істини, відомі з дитинства. А занурення стабілізує. Повторення пройденого – теж. Перечитування прочитаного – книжок, написаних великими людьми, – тим паче.

Наведу приклад, позбавлений лірики, у якому йдеться про смерть.

Нещодавно у Луцьку, у кількох сотнях метрів від мого будинку вночі обвалився під’їзд однієї з п’ятиповерхівок. Загинула лише одна людина, оскільки обірвалася та частина під’їзду, де розташовувалися кухонні приміщення. Кажуть, що будинок уже напередодні тріщав. А ще подейкують, що однією з причин трагедії є те, що у магазині на першому поверсі власники, поліпшуючи вигляд вітрини, прибрали бетонні колони, які на етапі проектування і будівництва ніхто зайвими не вважав – навпаки: колони стабілізували будівлю.

Екстремальні події (подібні до недавньої луцької трагедії), розхитуючи життєву сталість і розвертаючи нас обличчям до неминучих речей, холодним душем – своєрідна шокова терапія – омивають нашу запилену свідомість, руйнуючи стереотипи сприйняття і тим самим уможливлюючи існування дивовижних речей – на кшталт бездонної криниці, куди відро летить, як у космос…

«Собор Паризької Богоматері» французького класика так само, як інші класичні твори, виконують важливу стабілізуючу функцію, яка насамперед полягає у здатності мистецтва врівноважувати світ, щодня розгойдуваний і наповнюваний сміттям ентропії. Відтак я швидше поставив би під сумнів важливість рецензування багатьох сучасних і понад міру розрекламованих книжок, аніж применшував би значення постійного звернення до творів, які можна вважати опорними конструкціями, на яких й узагалі тримається і мистецтво і життя.

І ще. Нещодавно я прочитав роман Оноре де Бальзака «Кузина Бетті». Бальзак – здавалося б, говорене, переговорене. Натомість твір мене вразив (я навіть зафіксував враження у своєму новому романі «Прихована фортеця»). Вразив, звісно ж, не відкриттям класика (хоча б кілька його книжок всі ми читали), не філігранно диференційованим сюжетом, не характерами, не психологією – а тим, як художня книга стає фактом справжнього, чесно прожитого на папері життя. З чим би я міг порівняти своє враження? З чудом – як коли б на моїх очах відбудувався луцький будинок із колонами на першому поверсі й воскресла загибла людина…

А тепер повернусь до епіграфа. Олег Соловей шляхом суб’єктивізації літературних уподобань яскраво індивідуалізує власну естетику, власний світогляд. Через те його звинувачення на адресу В. Базилевського органічно – як не дивно це звучить – межують із схвальними відгуками про творчість сестер Черніньких. Органічно, оскільки критична рецепція О. Солов’я не є парадоксальною, а навпаки – послідовною. А любов до літератури, яку критик демонструє у статях (згадати хоча б матеріали про О. Ульяненка, Є. Барана, С. Процюка), не так уневиннює (зрештою, у кожного з нас – своє просвітлення і своя сліпота, то ж будь-кого можна у чомусь звинувачувати, однак ми не завжди мусимо виправдовуватися), як пояснює його надмірну пристрасність – предтечу категоричності, коли йдеться про мистецтво. У дискусії, кілька рядків з якої я навів у якості епіграфа, О. Соловей займає мудру позицію, знаючи: про справжні книги завжди можна сказати свіже слово. У будь-якому разі прислівник «певно», вжитий Олегом у відповіді опонентці й м’яко прирівняний до «мабуть» чи «либонь», мені цілком зрозумілий.

І наостанок. Майже постскриптум…

У фільмі Леоніда Гайдая «Операція «И» та інші пригоди Шурика» є відома сцена: виконроб (актор Михайло Пуговкін), читаючи лекцію дармоїду Феді (актор Олексій Смирнов), вимірює об’єми та спроможності своєї будівельної організації всесвітньо відомими спорудами – Ейфелевою вежею та Собором Паризької Богоматері.

– Якої-якої матері? – перепитує, одразу зацікавившись, хуліган Федя.

– Паризької… – І тут виконроб змінюється на обличчі, зрозумівши, що саме вчулося дармоїдові. – Бого… матері.

І вже зовсім наостанок.

Я би хотів усім нам побажати, аби ми тягнулися вгору до класиків (померлих і тих, хто, на щастя, творить у наші дні) та їхніх невмирущих шедеврів, оскільки шлях до недосяжних вершин буває довшим за життя. То тільки культурно-просвітницький курс у викладенні виконроба для інфантильного дурбецала Феді триває коротко – протягом п’ятнадцяти діб адміністративного арешту.

 

червень, 2014р.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери