Спочатку перерахованих «Фокусом» письменників зненавиділи в толерантному Facebook. Чесне слово, жодна новина не хлюпала отак через край, не вилазила з усіх щілин так раптово й активно. Причому першими стали, як водиться не лише в Україні, ті, хто просив колись додати себе в друзі. Далі хвиля ненависті поширилася на блоги. А ці самі блоги відкривали ходи в ще потаємніші глибини Інтернету, де вираз «підараси» на нашу адресу - найтолерантніший.

Я не зовсім розумію, за що мені, як одному з тих, кого згадали в рейтингу, мусить бути соромно. Та в чому провина інших письменників, котрі за версією журналу «Фокус» названі успішними. Відтак далі спробую пояснити СПРАВЖНЮ причину явної та анонімної ненависті.

Та спочатку коротко розберемо таке поняття, як «успішний український письменник».

В Україні це - зовсім не мільйонер. Котрий заробив перший мільйон на відрахуваннях із продажу книжок по всій території країни, включаючи Красноперекопськ, Антрацит, Сосницю, Глеваху та Берегове. Це навіть не громадянин, гонорари та авторські виплати якого дорівнюють половині зарплати народного депутата. Та надходять раз на місяць, даючи йому, письменнику, змогу працювати лише за письмовим столом.

Наприклад, ось така математика. Протягом автограф - сесії, яка триває годину, письменниця Ікс підписала 12 книжок вдячним читачам. Які, відповідно, заплатили по 25 грн. за книгу. Після неї настав час автограф-сесії письменника Ігрек. Він підписав 9 книжок, за кожну з яких фанати чи неофіти спромоглися заплатити... хай по 30 грн. А навпроти стоїть письменник  Зет, чиї книжки пропонуються по 15 грн., але він підписав лише 4 штуки. За дві години, протягом яких зміняли один одного означені Ікс та Ігрек.

Хто успішніший? Правильно, письменниця Ікс. Чому? Бо вона - лідер продажів. Скільки має видавець прибутку з такого лідера? 250 гривень.

Ми можемо говорити про комерційну успішність так званого лідера?

НІ!

Але книжок письменниці Ікс все одно куплено на кілька примірників більше, ніж книжок письменника Ігрек. Тому її названо лідером та успішною. Думаєте, справа в ціні за примірник? А фігушкі! Бо книги письменника Зет коштують дешевше, та їх усе одно купують чомусь у рази менше!

Проте щойно дикий степовий вітер занесе на українську книжкову виставку-продаж Паоло Коельйо чи Дарію Донцову, до них вишикується черга. В рази більша та соціально активніша, ніж до успішної вітчизняної письменниці Ікс. Поки Донцова поруч, про наших «лідерів продажу» тупо забудуть.

Значить, успішність українського письменника вимірюється чим завгодно, тільки не оптово-роздрібною вартістю книжок з його прізвищем на обкладинці. Та не вмістом його гаманця чи станом банківського рахунку. Не я винен, що в Україні практично відсутній книжковий ринок, не вистачає книгарень навіть у Києві, досить умовне книгорозповсюдження та мінімальна промоція.

Але - якби продаж книжок у нас був налагоджений та розгалужений, а ринок нормально працював, я напевне був би якщо не мільйонером, то досить забезпеченою людиною. Бо завжди чесно признавався: хочу бути не духовним чи інтелектуальним лідером нації, а лідером продажів.

Причому - бажано в своєму сегменті. Конкретно: царині літератури, яку в усьому світі називають «жанровою». Чи масовою, якщо хочете. Хоча, повторюся, поява в моїй орбіті живого Акуніна покаже, чого справді варта моя «успішність». Тим не менше, на поле й територію творців «інтелектуальних бестселерів» я все одно зовсім не претендую.

Та все ж таки - чого мені соромитися, коли моє прізвище хтось вирішив назвати серед так званих успішних? Я ж нічого не вкрав, нікого не вбив, і, Боже збав, не примусив нікого до статевого зв´язку в збоченій формі. Просто написав історії, які сподобалася більшій кількості людей, ніж, наприклад, рефлексії мого доброго приятеля Степана Процюка. І за можливість прочитати мою історію люди заплатили - теж, між іншим, не крадені, а чесно зароблені гроші. Але ж ця більшість, як вже сказано вище - не сотні тисяч проти десятків тисяч, а десятки проти одиниць.

Навряд чи Процюк зараз читає та ображається. Проте за умов нормального розповсюдження і Степан Васильович мав би більше читачів, аніж має тепер. Він точно цього хоче і напевне вартий.

Отже, вище я спробував довести: той письменник, якого назвали в Україні успішним, зовсім не заможна людина. Тому його «успішність» зовсім не комерційна. Але в мене зараз є надія: звертаюся до мудрих людей. Котрі прекрасно розуміють це все і без моїх розжовувань.

Подібне розуміння доведене, зокрема, в обурених постах, коментах та блогах: ха-ха-ха, дивіться, успішний лідер - дві сотні книжок за рік, Паоло Коельйо хрінів! Акунін недороблений! Кінг сраний! Пєлєвін доморощений! Ну, і так далі.

Проте, любі друзі, якщо ми з вами в розумінні умовності такого ось «лідерства» по один бік барикад, чому не можна просто помовчати, знизавши плечима? Або посміятися? Чи скласти, наприклад, свій власний, альтернативний рейтинг...

А тому, панове, що справа не в рейтингах. І не в тому, хто яке місце в них займає. Я не знаю в Україні книжкового та письменницького табелю про ранги, результат якого НЕ БУВ БИ оскаржений та взятий на кпини.

У чому ж тоді справа, запитаєте ви. Чому публікацію в «Фокусі» літературна та навколо літературна спільнота сприйняла не з розумінням чи гумором, а з ненавистю?

Я відповім. Ось тільки ви все одно цю відповідь не приймете. Тим не менше - спробую. Але - за тиждень.

Дочекайтеся продовження!

Далі буде цікавіше...