Re: цензії
- 22.08.2026|Марія Федорів, письменниця, редакторкаОдного разу ти знайдеш цей щоденник: маленькі клаптики вдячності за трансформації
- 21.08.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськДитячий світ недитячого поета
- 21.08.2026|Наталія МартинюкПравда і вигадка у книжці Володимира Даниленка «Ліки від любовної лихоманки»
- 19.08.2026|Людмила Даниленко, літературознавиця«Обійми мої – це твоє укриття»: образ прифронтового Запоріжжя в поетичній збірці «Ми є» Валентини Вісленко
- 19.08.2026|Олена ВолинськаДиво, що рятує від прірви
- 14.08.2026|Тетяна Безушко-ГрабНезламна Олена Пчілка: відгук на роман «Мармурова жінка»
- 08.08.2026|Юрій Горблянський, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана ФранкаІсторична реконструкція націєтворчих змагань в ретроромані Юрка Вовка (Юрія Зилюка) «Передбачення Курта Зіберта»
- 06.08.2026|Віктор ПалинськийІноземець
- 04.08.2026|Тетяна Мороз, письменниця, книжкова оглядачка, бібліотекаркаСтрокате літо під однією обкладинкою
- 02.08.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун лікарка-психіатриня, психотерапевтка, письменницяПісля цієї книжки хочеться подзвонити мамі
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
АК-47 і відро набоїв
Час невтомно підкидає все нові та нові артефакти нашого прекрасного майбутнього. Приміром, нещодавно в Донецьку вийшла книга віршів цікавої російськомовної поетки Світлани Заготової «Схоже на життя».
Це книга автоперекладів українською мовою. Будучи давно знайомий із авторкою, я міг би спитати її особисто про найцікавіше: для чого це їй потрібно? Але одразу скажу, що питати не буду, - мені значно комфортніше залишатися сам на сам зі своїми дрібними ілюзіями. В той час як тисячі хохлів щодоби зрікаються основної ознаки ідентичности, росіянка (але людина культури) Світлана Заготова здійснює вибір на користь української мови. Так от, навряд чи у цьому конкретному випадку ходить про чергову кризу ідентичности. Хоча й зрозуміло, що своїй історичній батьківщині (С.Заготова народилася в Росії) поетка не потрібна. Але чи потрібна вона Україні?.. Сакраментальне питання. Незручне й делікатне питання, але що ж, як простіших питань наразі у мене немає. То для чого їй книга українських віршів обсягом у 112 сторінок? Віршів, власноруч і не без труднощів перекладених із рідної російської мови. Відтак, уже цілком українських віршів, виданих наприкінці 2011-го року. Для чого це все, коли, здавалося б, наспіли часи для демонстрації зовсім іншої ідентичности? Цікавий феномен, що ілюструє не конче лінґвістичний аспект проблеми, а можливо, й значно ґлобальніший і серйозніший, - аспект реальної нетлінної культури. Писати мовою, від якої відмовляються навіть її носії, довести, що неможливе можливе, - це вже зовсім у дусі Костецького. Саме він виринає в пам´яті, коли зіштовхуєшся з виявом подібного шляхетного безумства. Що я хотів сказати, згадавши про нинішній випадок С.Заготової? Власне, нічого я не хотів. А можливо, хотів довести, що донецькі бувають різними, як, зрештою, і львівські, київські, полтавські... Ті, хто вистоять серед такої зими, мають шанс залишитись людьми назавше. Бо, коли корова іде на бойню, то це тільки на перший погляд вона аж настільки байдужа до власної долі. Втім, надаю слово С.Заготовій, алеґорична притомність якої промовить ліпше за мене: «Корова йде на бойню. Корова обертається - шукає очима вегетаріанця. Знаходить. Плачуть. Горда прощальна сльоза падає в суху траву - і загоряється хлів. Вегетаріанець довго танцює навколо вогнища. Очі його стають величезними й сяючими, як дзеркала, у яких відбиваються сотні корів, що плачуть».
Коментарі
Останні події
- 23.08.2026|14:30Видавці просять Зеленського скликати РНБО через критичний стан книжкової галузі
- 19.08.2026|13:05Василь Терещук: «Поезія - це завжди вихід поза рамки»
- 17.08.2026|13:18Дівчина, яка не витримала власного життя: Гейден Панеттьєр, Кличко і Україна
- 16.08.2026|21:26Література на смак — у прямому сенсі. І це не жарт
- 14.08.2026|11:19Від вікторіанської класики до богинь Олімпу: які книжки видавництво READBERRY готує на осінь 2026 року
- 14.08.2026|11:16Розпочався конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2026 рік
- 13.08.2026|16:17Від полиці до читача: українська книга без кордонів
- 11.08.2026|08:03«Книжка року’2026» Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Красне письменство»
- 10.08.2026|20:33BestsellerFest у Львові: спалені ворогом книжки, довжелезні черги по автографи і пів мільйона для «Азову»
- 10.08.2026|20:30Yakaboo Publishing видає книжку «Привиди Бахмута: спогади снайпера» — особисту історію командира легендарного підрозділу
