Авторська колонка

Любов до життя

Перше, що написав: помер самобутній український поет Микола Мірошниченко...

 

Знайшов у «Вікіпедії» його біографію.

Народився 1 січня 1947 року в cелі Третяківка Біловодського району Луганської області. Закінчив Луганський педагогічний інститут імені Тараса Шевченка (1968). Вчителював на Запоріжжі.

Працював заступником начальника прес-служби Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Член Національної спілки письменників України. 1974 року виїхав на два роки до Баку вивчати азербайджанську мову. 1994 року стажувався на курсах турецької мови у Стамбулі.

Друкувався з 1967 року. Перекладав з азербайджанської, турецької та кримськотатарської. Автор поетичних збірок: «Рік-осокір» (1984), «Око» (1989), збірки перекладів та статей «Брама Сходу», «Узір зрізу» (2000).

Найпослідовніший український поет-конкретист. Свідомо прагнув перенести на український ґрунт рідкісні форми східної поезії (рубаї, газель, пантун, мухтамілат, мурабба).

«Голінний ентузіаст рака літерального» (цикл «В сузір´ї Рака»), один із засновників групи паліндромістів «Геракліт». Учасник Міжнародної конференції «EyeRhymes» (Едмонтон, Альбертський університет, 1997), співзасновник Світової Асоціації візуального мовлення.

Помер 7 липня 2009 року.

Я пам’ятаю Мірошниченка з року, мабуть, 1997-го чи 1998-го. Познайомив нас Станіслав Вишенський. На той час справді він працював у МНС. А його міністерство та журнал «Дошкільне виховання», де працював Вишенський, розташовані фактично поруч, тому він інколи заходив до редакції. Там збиралися Василь Рубан, Ярослав Орос, Василь Соловей, Олег Жупанський, бували вряди-годи я, Підпалий, Юрко Гудзь.

Зрештою, року 1999-го я завітав на вулицю Попудренка, де тоді в будинкові типово «гітлерівської» забудови містилася якась контора, де працював Мірошниченко. Захопив із собою пляшку. Ми випили, закусили і тоді ж народилася його рекомендація до мого вступу в Спілку письменників.

Ця організація мене дратувала своїм ретроградством, відсутністю свіжих поглядів на літературу й літпроцес, але я сподівався допомогти розвалити її зсередини. Вийшло так, що я не зібрав достатньої кількости необхідних рекомендацій і вже був махнув рукою на ту Спілку, коли 2000 року, проводячи черговий семінар творчої молоді, на який за звичаєм мене не запросили, спілчанські апаратчики зарахували мене до лав НСПУ, так би мовити, «заочно», «за результатами наради».

Але річ не в тому, а в рекомендації Мірошниченка. Вона була теплою, приязною. Душевною.

Певний час він намагався навернути мене до візуальної поезії, зацікавити східними формами. Та хоч я і захоплювався суфійською поезією, але вибрики візуальної поезії тоді вважав новим видом схоластики. Втім, у книжці «Немає жалю» в мене є вірш, який за формою нагадує рибу. Не пам’ятаю вже, чи це випадковість, чи така форма була взята під впливом Мірошниченка. З іншого боку, я таки написав декілька «нестуливустів»... І згодом Мірошниченко все допитувався, чому я «посоромився» і не включив їх до своєї першої книжки.

Пам’ятаю Мірошниченка останнім часом по випадкових зустрічах біля «Кулінарки». Пам’ятаю, що кілька років тому він дзвонив мені й запитував, чи не пораджу йому якоїсь роботи. Я нічим допомогти не зміг.

В мене чомусь Мірошниченко асоціювався з Панасом Мирним. По-перше, невисокого зросту, з такою зовнішністю міцного хазяїна-середняка, в якого є і воли, і коні, і кілька гектарів землі. По-друге, він був чиновником, до того ж, постійно перекладав кримськотатарських поетів (художній рівень яких – це для мене загадка), а на видання нацменів виділялися певні бюджетні кошти.

Знаю у наших західних сусідів-слов’ян одного автора-модерніста ХХ століття. Він вважається ледь не найоригінальнішим модерністом тієї країни, під омофором якої безуспішно продукуються чергові варіанти літературної так званої русинської мови.

Манюня книжечка – все, що написав цей сільський учитель за своє життя. Ну, я в цій поезії нічого для себе знайти не можу. Занадто воно ентропічне, вторинне. Але, за відсутности ліпших, державний апарат цього свіжеспеченого члена ЄС пропагує творчість свого оригінального автора на зарубіжні країни. Зокрема, переклали й видали українською.

Отак і ведеться вже в світі літератури, що або на безриб’ї і рак риба, або на слуху те, що не тоне, але вміє про себе ефектно заявити.

Певно, що процес гармонізації цих відносин Поезії, Часу й Справедливости має відбуватися при безпосередній нашій активній участі. Все несуттєве, наносне, поверхове ми повинні відкидати на догоду представникам чистої естетики, які дійсно зробили крок уперед по розвиткові мови, мовлення, художньої образности.

Зараз, пишучи ці рядки, не маю під рукою жодної книжки Мірошниченка, не маю доступу до якоїсь поетичної інтернет-бібліотеки, щоб освіжити в пам’яті його вірші. Втім, мені видається, що Микола Мірошниченко своєю поезією зробив неоціненний подарунок українському письменству, бо наблизив його знову до часів Івана Величковського. Коли поезія була загнана в такі рамці, що не можливо було відчути свіжий подув вітру у вакуумі. І лише справжнім талантам, віртуозам вдавалося продертися через частокіл форми зі справжнім глибинним почуттям краси і любови до життя.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року
14.02.2019|20:45
Леонід Яковишин – лауреат премії імені Миколи Гоголя


Партнери