Re: цензії

11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. Кременчук
Жінкам потрібна любов
"Називай мене Клас Баєр": книга, що вражає психологізмом та відвертістю
05.03.2025|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Стефаник у художньому слові Оксани Тебешевської
22.02.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ
Зоряний "Торф"
18.02.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Про Віткація і не тільки. Слово перекладача
Художні листи Євгенії Юрченко з війни у Всесвіт
14.02.2025|Ігор Зіньчук
Загублені в часі
05.02.2025|Ігор Чорний
Яке обличчя у війни?
Залишатись живим
29.01.2025|Ігор Зіньчук
Прийняти себе, аби стати сильнішою
Головна\Авторська колонка\Поганому виду нема стиду

Авторська колонка

30.12.2024|13:27|Ярослав Орос

Поганому виду нема стиду

Про штани і як зодягалися й тепер убираються українські поети-письменники можна б написати цілий трактат.

Узявши за епіграф Сосюрине:

 

І пішов я тоді до Петлюри,

                                                                             бо у мене штанів не було.

        Скільки нас, отаких, попід мури

                                                                             од червоної кулі лягло.

 

Отже, спливає на думку – почнемо з мандрівного любомудра-поета Григорія Савича Сковороди. Свита, сорочка, пояс, смушкова шапка. Саме в такому вбранні мандрував філософ останні десятиліття свого життя шляхами Слобожанщини. Не забутьмо згадати й срібного годинника англійського виробництва з дарчим написом «От Григорія Варсавы Сковороды чрез Стефана Гречину». Про постоли й палицю, мабуть, також потрібно не забути… Ну як же без них! Мандрівному філософу негоже без ціпка й постолів. Обізнані з українською старовиною одразу ж засудять мене, нечестивого. 

Еге ж, Тарас Шевченко… Ідеться не про бронзовий (гіпсовий) пам’ятник. А про людину. Ясновельможний Тарас на волі після кріпацтва вишивав у фраку й циліндрові по петербурґських аристократичних салонах і коли приїжджав до Малоросії, так само дженджурився з друзяками-мочимордами по поміщицьких покоях на Лівобережжі України. Кожух і кучму тільки натягав, аби сфоткатися в столиці Російської імперії. Для годиться. Нагадати ж своїм землякам з обрусілими, що й на фінських болотах ще не перевелися українці. 

Уже в спольщеній і дуже побожній Галіції професор-письменник Іван Франко зрідка до чарки прикладався, зате з певним наміром вбирався, під австрійський костюм натягав «регіональну» вишиванку. «Регіональну», боронь Боже, не плутати з галичанкою Ганькою Стеців-Герман, яка ще донедавна «вишивала» в партії Регіонів. Так, до речі… Ганна Миколівна також пісьменніца… 

Леся Українка як тодішні заможні панночки-пані Російської імперії, також не відступала від моди. Володимир Винниченко ще той  химерник, заткнув за пояс усіх, поки не набув слави й не придбав доладне вбрання – виряджався старцем: у брилі, киреї, з палицею в руці. 

Євген Маланюк дуже влучно змалював зовнішній вигляд Миколи Вороного. Читаємо в «Болотяній Лукрозі» Віктора Петрова: «…Пишний півтораметровий бант химерної краватки, розлогий комір блузи, волосся довге, панама або солом´яний бриль, вибійчані штани, уся ця специфічна зовнішність поета покликані були в Миколі Вороному підкреслювати те, що бракувало йому як поетові. Було зневажливе пенсне, увічнене в епіграмі Зерова, і не було поета. Вони обидва не терпіли один одного. Микола Зеров – Вороного, й Вороний – Зерова». 

Зеров, до слова, як згадує його дружина Софія: «…Одягався скромно, але дбайливо. Гарним на вроду він не виглядав, але й не помітити його серед натовпу студентів теж було неможливо. Він явно вирізнявся умінням поводитися якоюсь милою та природною інтелігентністю…».

Що стосується спілчанських українсько-радянських письменників на предмет їхнього зовнішнього вигляду, то тут було ой-йо-йой, дуже суворо, як і по всьому Союзу з-поміж  т р у д а р і в  їхнього «цеху» – строгий сірий костюм, краватка і біла сорочка. Чого вже не скажеш про сучукрлітівську братію, яка – на те! – дозволяє собі, важно розсівшись у кріслі та закинути ногу на ногу, проповідувати про високе й прекрасне перед поклонниками свого таланту в шортах і пантофлях босоніж. Про défilé de mode сучукрліту ліпше розповіла б Оксана Стефанівна Забужко. Вона, феміністка, кандидатка якихось там наук, завсідниця літтусовок. Заодно й повідала, як одягається її улюблена посестра по перу Ліна Василівна Костенко. Що одна, що друга, для мене милі створіння. Їй-бо! 

– Хоч і кажуть: «Не суди з одежі, а суди з розуму», але ж українським поетам-письменникам на те глибоко начхати, – чого б за се та не виголосити здравицю. 

– Гей… Будьмо! Не забутьмо… Таки не одяг красить людину, а добрі діла. Пригадую, Станіслав Вишенський, так само як Зеров, «одягався скромно, але дбайливо». Щось є в отсих двох поетах спільного, хоч зовнішнім виглядом вони геть не подібні. А втім, обоє ж лобасті. Щирі у своїх помислах. Бо не прогнівили перед Поезією й на макове зерня. Залишивши сяйний слід в українському красному письменстві. 

Ба, трохи не забув вірша Зерова про Панька Куліша. І його ж, такого собі дженджика, «хутірського генія», неодмінно потрібно згадати.

                                                                      Давно в труні Тарас і Костомара,

                                                                      Грабовський чемний, лагідний Плетньов…

                                                                      Сивіє розум і холоне кров;

                                                                      Літа минулі – мов бліда примара.

 

                                                                      Та він працює. Феніксом з пожару

                                                                      Мотронівка народжується знов;

                                                                      Завзяттям віє від його промов,

                                                                      І в очах – відблиск молодого жару.

 

                                                                      Він боре тупість і муругу лінь,

                                                                      В Європі хоче «ставляти курінь»,

                                                                      Над творами культурників п’яніє;

 

                                                                       І днів старечих тягота легка,

                                                                       І навіть в смертних муках агонії

                                                                       В повітрі пише ще його рука.






коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери